Булінг
Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства,
здійснюваного самими дітьми одне до одного.
Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як
шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста
років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися
2005 р.
Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян,
насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає
тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку
дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.
Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні,
прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування
лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення
садистських потреб окремих осіб.
Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть
бути різними:
·
систематичні кепкування з будь-якого
приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);
·
задирство;
·
фізичні і психічні приниження;
·
різного виду знущання;
·
бойкот та ігнорування;
·
псування особистих речей та ін.
Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній "винахід"
— кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.
Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію
всіх видів булінгу:
·
1-ша група — прояви, пов’язані переважно з
активними формами приниження;
·
2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою
ізоляцією, обструкцією скривджених.
Соціальна структура булінгу, як правило, має три
елементи, а саме:
·
переслідувач (булі);
·
жертва;
·
спостерігач.
У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні
дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис,
характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг
як соціально-психологічний процес.
Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати
булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:
·
вони відчувають сильну потребу панувати й
підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й
легко шаленіють;
·
вони часто зухвалі та агресивні в
ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);
·
вони не виявляють співчуття до своїх
жертв;
·
якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично
сильніші за інших.
Типові жертви булінгу також мають свої характерні
риси:
·
вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;
·
вони часто тривожні, невпевнені в собі,
нещасній мають низьку самоповагу;
·
вони схильні до депресії й частіше за
своїх ровесників думають про самогубство;
·
вони часто не мають жодного близького
друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
·
якщо це хлопчики, вони можуть бути
фізичнослабшими за своїх ровесників.
Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на
думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви
неможливо.
Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях
дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові
процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх
(інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках
знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті
виникає булінг.
Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх
типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.
Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед
дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі
або грубість, а особлива форма взаємин.
Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток,
слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу
(стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами
тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця
відносна і схоже, що вона зменшується.
Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, окрім лікарів,
психіатрів, психологів (які займаються зазвичай уже з тими, хто піддався
цькуванню та знущанням з боку своїх однолітків і однокласників), до вивчення й
профілактики цього явища повинні, безперечно, долучатись учителі, соціальні
педагоги, шкільні психологи.
