Нормативно-правові документи

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В ШКОЛІ https://drive.google.com/open?id=1yTIzJigDxVvRvurHX-F5wTOPonyJn3xQ Завдання освітян робити все, аби сучасні діти  могли навчатися  без страху і насилля, отримувати ціннісні життєві навички, які відповідають світу що змінюється.  Програма «Нова українська школа» у поступі до цінностей», яка розглянута та затверджена Вченими Радами Інституту проблем виховання (протокол № 6 від 02 липня 2018 року) та Інституту модернізації змісту освіти (протокол № 7 від 26 вересня 2018 року) буде в нагоді педагогічним працівникам,  класним керівникам, вихователям, адміністрації закладів освіти, щоб усвідомити  сучасні виклики виховання та його головні засади, базові моральні цінності сучасного виховання, з обов’язковим урахуванням вікових особливостей учнів. Режим доступу : https://ipv.org.ua/prohrama-nova-ukrainska-shkola/  Конвенція ООН про права дитини (режим доступу https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021)  вказує на те, що кожна дитина в усьому світі має право жити, рости і бути захищеною від усіх форм насилля. Насильство над дітьми - це глобальне проблема, яке стала очевидною лише протягом останніх двадцяти років. Насильство над дітьми ставить під загрозу глобальний розвиток людства. Коли діти стають свідками або жертвами емоційного, сексуального чи фізичного насилля, це завдає шкоди їх здоров'ю, добробуту та майбутньому. Проблема насильства стосується не лише для окремих дітей або сімей, а є загрозою сталому розвитку суспільства в цілому. Принцип запобігання та реагування на насилля, жорстоке поводження та експлуатацію дітей має бути ключовим у організації освітнього процесу закладів освіти. Дані по Україні свідчать, що проблема насилля над дітьми лишається значною мірою недооціненою в країні. Деякі форми домашнього насильства приймаються як соціальна норма. Згідно зі звітом ЮНІСЕФ 2018 року, 42% батьків вважають, що емоційне насилля є допустимим задля навчання. Частка тих, хто допускає застосування фізичної сили до дитини у якості дисциплінарної міри, становить 14%. ЮНІСЕФ захищає права та інтереси дітей в 190 країнах світу, щоб перевести ці зобов'язання у практичні дії, прикладаючи особливі зусилля для досягнення найбільш вразливих дітей у всьому світі. Більше інформації www.unicef.ora/ukraine МОН отримало від Представництва Дитячого фонду ООН в Україні в серні 2016 року концептуальну записку «Безпечні школи в Україні», у якій було запропоновано можливі компоненти програмного підходу до створення безпечних шкіл. Наслідком цього стало створення міжсекторальної і регіональних робочих груп з питань адаптації та пілотування концепції «Безпечна школа» у пілотних закладах Донецької та Луганської області. На прохання МОН України ця група розробила концепцію «Безпечної і дружної до дитини школи», Представництво ЮНІСЕФ в Україні забезпечило ресурси для впровадження відповідного проекту у 10 пілотних навчальних закладах Донецької та Луганської області. Листом № 1/9–204 від 04.04.2018 МОН України затвердило план заходів щодо реалізації спільного проекту «Безпечна і дружня до дитини школа» протягом 2018-2019 рр. В березні 2018 р. МОН залучило всесвітньо відомого оратора Ніка Вуйчича для проведення мотиваційних зустрічей з учителями та учнями та стимулювало початок діалогу про булінг. Відеоматеріали про ці зустрічі розміщені у вільному доступі на сайті МОН, які можна використовувати в освітньому процесі з метою запобігання булінгу та формування суспільної свідомості неприйняття булінгу в міжособистісних стосунках. На сайті МОН розміщено створений для вільного доступу банк педагогічних технологій у рубриці «Корисні посилання щодо теми антибулінгу» для використання в профілактичній роботі в закладах освіти. Відповідно до наказу МОН від 9 січня 2019 року № 17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 березня 2019 р. за   № 250/33221 «Про затвердження Порядку проведення інституційного аудиту закладів загальної середньої освіти» оцінювання освітніх і управлінських процесів закладу освіти та внутрішньої системи забезпечення якості освіти здійснюється зокрема за напрямом «освітнє середовище закладу освіти», а саме: ·                    забезпечення комфортних і безпечних умов навчання та праці; ·                    створення освітнього середовища, вільного від будь-яких форм насильства та дискримінації. 19 січня 2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» від 18 грудня 2018 р. № 2657-VIII. МОН підготувало рекомендації для закладів освіти щодо застосування норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» від 18 грудня 2018 р. № 2657-VIII (лист МОН від 29.01.2019 № 1/19-881). На виконання цього Закону згідно з наказом МОН від 06 березня 2019 року № 310 було утворено робочу групу з розроблення проектів актів, необхідних для забезпечення реалізації Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» від 18 грудня 2018 р. № 2657-VIII.  Натепер робочою групою  підготовлено проект наказу МОН «Про затвердження плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти та порядку реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу в закладах освіти» та подано на затвердження в установленому законодавством України порядку, а згодом буде скерований  для реалізації органам управління освітою та закладам освіти.  Насильство над дітьми можна зупинити. Головною метою у закладі освіти є навчання дітей та дорослих безпечній взаємодії у освітньому процесі, а також захист дітей від насильства та зловживань з боку однолітків та дорослих (батьків, опікунів або працівників закладів освіти). Для побудови безпечного освітнього середовища у закладі освіти можна скористатися методичним посібником «Кодекс безпечного освітнього середовища», який передбачає навчання школярів, батьків, педагогічних працівників закладів освіти правилам безпечної поведінки особистості, формування навичок уникнення потенційних ризиків та небезпек, а також навичок подолання труднощів у власному житті. Режим доступу: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/protidia-bulingu/21kbos.pdf. Однією із поширених форм насильства у дитячому середовищі є булінг. Що стає причиною булінгу в закладах освіти, як виявити, попередити та протидіяти цькуванню, а також правильно вирішувати конфлікти? Відповіді на ці й інші питання можна знайти  в безкоштовному онлайн-курсі «Протидія та попередження булінгу (цькуванню) в закладах освіти», який був створений за ініціативи Міністерства освіти і науки (з курсом можна ознайомитися за посиланням: https://courses.prometheus.org.ua/courses/course-v1:MON+AB101+2019_T2/about). Конфлікти між різними учасниками та учасницями освітнього процесу, проблеми цькуваня (булінгу) і насильства в шкільному середовищі найчастіше стають перепоною для формування у школярів таких цінностей як толерантність, повага, підтримка, порядність, гармонійне спілкування та співіснування у суспільстві. Ситуативний аналіз, проведений ГО «Ла Страда-Україна» у 2017-2018 рр., показує, що у сучасних закладах освіти переважають міжособистісні конфлікти (прізвиська, нападки, піддражнювання, образи, осмикування тощо), а сторонами конфліктів є 48% дівчат та 52% хлопців. В процесі реформування системи освіти, важливим кроком є побудова безпечного освітнього простору, зменшення рівня конфліктів між учасниками освітнього процесу шляхом  впровадження відновних практик у освітній процес Як показує  досвід, медіація є ефективним інструментом відновного підходу, який поєднує цінності, принципи, практики і методи вирішення конфліктів. Саме ціннісний підхід став поштовхом до запровадження, за сприяння Міністерства освіти і науки України,  ГО «Ла Страда-Україна» медіації та служб порозуміння в закладах освіти України. Діяльність служб порозуміння сприяє реалізувати два суспільно значущі стратегічні завдання закладів освіти: 1). зменшення соціального напруження міжособистісних взаємин у шкільному колективі засобами медіації (посередництва); 2). формування навичок безконфліктного спілкування та навичок виходу з конфліктних ситуацій в усіх учасників освітнього процесу, виховати гідну особистість зі стійкими навичками ненасильницької поведінки та прагненням створювати мирні стратегії поведінки в суспільстві. Учасники круглого столу, який відбувся у Міністерстві освіти і науки   України 19 червня 2019 року,  «Створення системи служб порозуміння для впровадження медіації та вирішення конфліктів мирним шляхом в закладах освіти» рекомендують: включати до програм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації педагогічних працівників інститутів післядипломної педагогічної освіти навчальні курси, лекції та практичні заняття з питань медіації та вирішення конфліктів мирним шляхом, зокрема, програму освітньої діяльності та спецкурс курсів підвищення фахової кваліфікації педагогічних працівників з проблеми «Базові навички медіатора в навчальному закладі. Забезпечення участі жінок і дітей у розв’язанні конфліктів та миробудуванні», з метою підвищення рівня обізнаності керівників та педагогічних працівників закладів освіти щодо впровадження медіації та відновних практик як інструменту профілактики насильства та булінгу в дитячому та молодіжному середовищі, формування безпечного освітнього середовища; впроваджувати в освітній процес закладів освіти гурток «Вирішення конфліктів мирним шляхом. Базові навички медіації» та факультатив «Вирішую конфлікти та будую мир навколо себе». Режим доступу   https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/protidia-bulingu/1-komplekt-programmediatsiya.pdf використовувати відеоролик «Вирішення конфліктів мирним шляхом. Медіація - ровесників і ровесниць»  та освітній електронний курс «Вирішую конфлікти та будую мир навколо себе» Режим доступу: https://imzo.gov.ua/osvita/pozashkilna-osvita-ta-vihovna-robota/vihovna-robota-shvaleni-rukopisi/. розвивати медіацію-однолітків, створювати служби порозуміння (Створення системи служб порозуміння для впровадження медіації за принципом «рівний-рівному/рівна-рівній» та вирішення конфліктів мирним шляхом у закладах освіти». Режим доступу:  https://la-strada.org.ua/ucp_mod_news_list_show_616.html розвивати співробітництво із громадськими та міжнародними організаціями і фондами, широко використовувати досвід у впровадженні медіації та відновних практик; проводити освітню роботу із батьками та законними представниками дітей з питань профілактики насильства, булінгу, формування ненасильницької моделі поведінки та вирішення конфліктів мирним шляхом. Міністерство освіти і науки і надалі продовжуватиме роботу щодо створення безпечного освітнього середовища в закладах освіти, вільного від будь-яких проявів насильства, в тому числі булінгу. 23 травня 2019 року відбулася робоча зустріч «Міжнародні програми з попередження та протидії булінгу в закладах освіти», організованої спільно з Уповноваженим Президента України з прав дитини та за підтримки міжнародних партнерів, в якій взяли участь близько 40 експертів, зокрема Марія Херцог, голова та програмний директор Асоціації молоді, сім’ї та дитини у Будапешті, Угорщина, яка проводить дослідження з питань добробуту та захисту дітей, прав дитини, сімейних питань, вирішення конфліктів більше 30 років. В результаті зустрічі зокрема було визначено ключові завдання (на 1 рік) з вибору та впровадження міжнародних програми з попередження та протидії булінгу в закладах освіти в Україні. Особливої уваги педагогічних працівників  потребує і така проблема, як домашнє насильство. У 2019 році Національною поліцією України зареєстровано 566 385 заяв щодо випадків домашнього насильства. Із них  55 929 заяв подано дорослими, а 709 заяв подані особисто дітьми. Нагадуємо, що з метою виконання законодавчих вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 року   № 2229, Міністерство освіти і науки України надіслало департаментам (управлінням) освіти і науки обласних, Київської міської державних адміністрацій, Інститутам післядипломної педагогічної освіти для використання у профілактичній освітній діяльності методичні рекомендації щодо формування у дітей та молоді нетерпимого ставлення до насильницьких моделей поведінки, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, усвідомлення насильства як порушення прав людини, адресовані усім фахівцям, які працюють з дітьми та молоддю (лист МОН від 18.05.2018 № 1/11-5480). Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v5480729-18 З метою забезпечення комплексного інтегрованого підходу до протидії домашньому насильству та сприяння реалізації прав осіб, постраждалих від домашнього насильства, шляхом проведення превентивних заходів, ефективного реагування на факти домашнього насильства наказом МОН від 02.10.2018 № 1047 затверджено Методичні рекомендації щодо виявлення, реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників із іншими органами та службами. Режим доступу: https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-metodichnih-rekomendacij-shodo-viyavlennya-reaguvannya-na-vipadki-domashnogo-nasilstva-i-vzayemodiyi-pedagogichnih-pracivnikiv-iz-inshimi-organami-ta-sluzhbami Пропонуємо педагогічним працівникам скористатися матеріалами з питань запобігання та протидії домашньому насильству, який  розміщений на офіційному сайті ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти». Режим доступу: https://drive.google.com/file/d/1kdBNPKwOfNWwoLNJ5RaJIvfro7oazdUw/view Інтернет відіграє важливу роль в житті сучасної дитини. Глобальна мережа Інтернет – це необмежений ресурс, який може бути використаний як для навчання, так і для відпочинку та спілкування з друзями. Але Інтернет може бути небезпечним та становити певний ризик, особливо для дітей. Для профілактичної роботи в нагоді може бути шкільний урок «Інтимне селфі в Інтернеті – жарт чи небезпечний ризик?» в якому акцентується увага на випадках підліткового секстінгу та онлайн -грумінгу – сумні реальності для України де діти все частіше потрапляють у ситуації, коли їх фото безконтрольно розповсюджуються в Інтернеті. Режим доступу: http://nus.org.ua/wp-content/uploads/2019/02/rozrobka-shklnogo-yroky-na-temy-bezpeki-pdltkv-vd-seksyalnih-rizikv-v-merezh-nternet.pdf Рекомендуємо скористатися методикою «Самоорганізований освітній простір (СООП)»,  яка  допомагає учнівській молоді організовувати роботу в інформаційному потоці так, щоб отримати лише корисну для себе інформацію. Використання СООП в освітнього процесі допоможе учням сформувати навички інформаційної комунікації, навчатися працювати в команді, критично мислити, логічно обґрунтовувати свою позицію, розвивати лідерські якості тощо. Режим доступу: https://imzo.gov.ua/osvita/pozashkilna-osvita-ta-vihovna-robota/vihovna-robota-shvaleni-rukopisi/ Торгівля людьми є однією з найганебніших форм порушення основних прав і свобод людини, що суперечить міжнародним нормам та Конституції України. Проте це явище було і залишається актуальною проблемою для України. За січень - травень 2019 року поліцією зареєстровано 5 кримінальних правопорушень за торгівлю, учинену відносно дітей (ст. 149 КК України), що  може свідчити про те, що  учасники освітнього процесу  недостатньо обізнані з ризиками потрапляння у ситуації, пов’язані з цим негативним явищем. З  метою належного виконання статей 7, 9, 20, 21, 22, 23, 24 Закону України «Про протидію торгівлі людьми» від 20 вересня 2011року № 3739-I, вважаємо за доцільне: продовжувати включати до програм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації педагогічних працівників інститутів післядипломної педагогічної освіти курси, лекції та практичні заняття з питань протидії торгівлі людьми, зокрема, використання електронного курсу «Основи протидії торгівлі людьми».  Режим доступу: www.ctcourse.org.ua створювати умови для розвитку особистості учня, його життєвих компетентностей шляхом впровадження виховної програми для учнів 7-10 класів з питань протидії торгівлі людьми «Особиста гідність. Безпека життя. Громадянська позиція» у формі проведення тематичних виховних годин (16-19 годин навчального року для кожного класу).Режим доступу: https://mon.gov.ua/ua/osvita/pozashkilna-osvita/vihovna-robota-ta-zahist-prav-ditini/osobista-gidnist-bezpeka-zhittya-gromadyanska-poziciya впроваджувати гуртки та факультативи для учнів 7 – 10 класів закладів загальної середньої освіти «Особиста гідність. Безпека життя. Громадянська позиція» .Режим доступу: https://mon.gov.ua/ua/osvita/pozashkilna-osvita/vihovna-robota-ta-zahist-prav-ditini/protidiya-torgivli-lyudmi проводити інформаційні кампанії до 30 липня - Всесвітнього дня протидії торгівлі людьми;18 жовтня - Європейського дня боротьби з торгівлею людьми; 2 грудня - Міжнародного дня за відміну рабства; 10 грудня – Міжнародного дня захисту прав людини;  розвивати співробітництво із громадськими та міжнародними організаціями і фондами; налагодити освітню роботу із батьками та законними представниками дітей з питань профілактики торгівлі людьми; поширювати серед учасників освітнього процесу інформацію про діяльність Кол-центру Міністерства соціальної політики України з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей за скороченими телефонними номерами: 1578 з питань протидії торгівлі людьми;1588 з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей; Національної безкоштовної гаряча лінія  з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів Представництва Міжнародної організації з міграцій (МОМ) в Україні 0 800 505 501 (безкоштовно зі стаціонарних) 527 (безкоштовно з мобільних) www.527.org.ua Національної дитячої “гарячої “лінії 0 800 500 225 або 116 111 (для дзвінків з мобільного) та Національної «гарячої» лінії з попередження насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації  0 800 500 335 або 116 123 (для дзвінків з мобільного) Громадської організації «Ла Страда-Україна». Постійної уваги потребує питання профілактики наркоманії серед дітей та учнівської молоді. Державна установа «Центр психічного здоров’я і моніторингу наркотиків та алкоголю» Міністерства охорони здоров’я України  оприлюднила Національний звіт щодо наркотичної ситуації в Україні за 2018 рік (за даними 2017 року). Режим доступу: http://blog.ummcda.org.ua/%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B3-%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%BE%D1%97-%D1%82%D0%B0-%D0%B0%D0%BB%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD/ Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2019 року № 56 затверджено План заходів на 2019-2020 роки з реалізації Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року. Режим доступу https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/56-2019-%D1%80 ). Просимо в межах компетенції організувати виконання заходів, довести зміст цього Розпорядження до відома керівників органів управління освітою різного рівня та керівників закладів освіти, зокрема : впроваджувати апробовані передовою міжнародною та вітчизняною практикою профілактичних стратегій формування життєвих навичок, розроблення нових і удосконалення чинних програм та методик розв’язання наркотичних і алкогольних проблем згідно з вимогами МОН до наукових, науково-методичних та освітніх видань; забезпечувати  підтримки розвитку системи позашкільної освіти; формувати  в дітей, учнівської та студентської  молоді життєвих навичок, уміння протистояти ризикам і загрозам, пов’язаним з наркотиками; здійснювати комплекс профілактичних заходів, спрямованих на підвищення психолого-педагогічної компетентності батьків, формування у них свідомого відповідального ставлення до виконання обов’язків, пов’язаних з утриманням, вихованням та освітою дітей; впроваджувати в програми підготовки та перепідготовки педагогічних працівників сучасні методики профілактичної роботи з подолання негативних проявів серед дітей, учнівської та студентської молоді; створювати методики раннього виявлення дітей, які належать до груп ризику через їх незахищеність та інші чинники, що можуть призвести до початку вживання наркотиків (діти, батьки яких перебувають у трудовій еміграції за кордоном; діти із сімей з проблемами залежності; діти, що отримали психологічні травми внаслідок жорстокого поводження або сексуального насильства, безпритульні), сприяння захисту їх прав та недопущення соціального відторгнення тощо. Зосереджуємо увагу, що профілактика правопорушень серед  неповнолітніх потребує особливої уваги. Згідно із інформацією Управління ювенальної превенції ДПД Національної поліції України у порівнянні із аналогічним періодом минулого року  упродовж 5 місяців 2019 цього року дітьми скоєно на 16,2 % менше  (з 2451 до 2055) кримінальних правопорушень, у тому числі на 17,4 % менше  (з 1063 до 878) тяжких та особливо тяжких злочинів. Разом з тим маємо негативну динаміку в порівняні з минулим роком за видами злочинів: вимагання – у 17 разів (із 1 до 18); зґвалтування – на 166,7 % (із 3 до 8); умисне тяжке тілесне ушкодження – на 40,0 % (із 13 до 24); злочини у сфері незаконного обігу наркотиків – на 5,3 % (із 76 до 80). Спостерігається позитивна динаміка зменшення на 12,6 % (з 1846 до 1613) кількості дітей, які скоїли правопорушення. Найбільше зросла кількість кримінальних правопорушень, що вчинені дітьми або за їх участю, на території Чернівецької на 92,0 % (із 25 до 48), Львівської на 29,3 % (із 75 до 97) та Миколаївської на 23,1 % (із 108 до 133) областей. Найбільш позитивна динаміка до зменшення кількості злочинів, учинених дітьми у Херсонській на 49,2 % (із 65 до 33), Чернігівській на 47,4 % (із 38 до 20)  та Київській на 45,5 % (із 101 до 55) областях. Збільшилася кількість дітей, які вчинили кримінальні правопорушення, на території Волинської на 75,0 % (із 20 до 35), Чернівецької на 34,4 % (із 32 до 43), Кіровоградської на 15,3 % (із 72 до 83) областей. Найбільш позитивна динаміка до зменшення кількості дітей, які вчинили злочини у Київській на 48,1 % (із 77 до 40), Херсонській на 41,7 % (із 36 до 21) та Полтавській на 40,7 % (із 86 до 51) областях. Упродовж січня-травня 2019 року відносно дітей учинено на 13,2 % менше (із 2336 до 2028) кримінальних правопорушень. Від кримінальних правопорушень потерпіло 575дітей від тяжких та особливо тяжких злочинів. Зареєстровано:  92 кримінальних правопорушення за розбещення неповнолітніх;  23 – за статеві зносини з особою, яка недосягла статевої зрілості;  32 – за зґвалтування та 8 – за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Найбільше зросла кількість дітей, які потерпіли від кримінальних правопорушень у Чернівецькій на 50,0 % (з 28 до 42), Полтавській на 28,8 % (з 52 до 67) та Тернопільській на 24,4 % (з 45 до 56) областях. Найменше дітей потерпіло від злочинів у Київській на 61,8 % (з 178 до 68), Львівській на 47,5 % (200 до 105) та Харківській на 36,9 % (130 до 82) областях. З початку 2019 року до територіальних підрозділів поліції надійшло 5795 (2018 рік - 4251) заяв та повідомлень щодо безвісного зникнення неповнолітніх. Збільшилась кількість звернень у Івано-Франківській – на 229,2 (з 24 до 79), Харківській – на 104,5 % (з 199 до 407) та Чернігівській – на 91,7 % (з 48 до 92) областях. Зменшилась кількість звернень щодо розшуку дітей у Закарпатській на 29,7 % (з 111 до 78), Черкаській на 9,9 % (з 151 до 136) та Херсонській на 7,7 % (з 194 до 179) областях. Упродовж доби по гарячих слідах розшукано 91,8 % (5319) дітей, що зменшує ризик учинення відносно дитини протиправних дій. З метою встановлення місцезнаходження 226 дітей заведено ОРС, тривають заходи по встановленню місцезнаходження 51 дитини (26 – з минулих років). За фактами безвісного зникнення дітей відкрито 276 кримінальних проваджень за ознаками злочину, передбаченого ст. 115 КК України (Умисне вбивство). До органів державної влади надіслано 921 інформація для вжиття спільних із зацікавленими відомствами профілактично-виховних заходів.(Статистична інформація додається). Протидія злочинності неповнолітніх полягає у проведенні вповноваженими суб’єктами системи заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію факторів, що викликають вчинення неповнолітніми злочинів. Беручи до уваги збільшення світлового часу доби, а також літні канікули, просимо уважно проаналізувати та сприяти організованій зайнятості підлітків у літній період, а також у позанавчальний час. У 2019-2020 навчальному році в планах роботи закладів освіти радимо передбачити заходи щодо відзначення важливих пам’ятних та ювілейних дат. Режим доступу: https://sites.google.com/site/sajtbibliotekaravinnikmarini/korisna-informacia/kalendar-znamennih-i-pam-atnih-dat-2015-rik-i-pivricca СТАН ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДРОЗДІЛІВ ЮВЕНАЛЬНОЇ ПРЕВЕНЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ ЗА СІЧЕНЬ-ТРАВЕНЬ 2019 РОКУ ЗАРЕЄСТРОВАНО КРИМ.ПРАВОПОРУШЕНЬ, ВЧИНЕНИХ ДІТЬМИ ТА ЗА ЇХ УЧАСТЮ 2018 рік 2019 рік Динаміка у % Всього: 2451 2055 -16,2 тяжких та особливо тяжких 1063 878 -17,4 умисне вбивство (ст. 115 ККУ) 15 13 -13,3 умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 ККУ) 20 28 40,0 зґвалтування (ст. 152 ККУ) 3 8 166,7 грабіж (ст. 186 ККУ) 203 200 -1,5 розбій (ст.187 ККУ) 61 56 -8,2 шахрайство (ст. 190 ККУ) 62 24 -61,3 вимагання (ст.189 ККУ) 1 18 у 17 раз крадіжка (ст. 185 ККУ) 1493 1175 -21,3 складають 57,2 % від загальної кількості хуліганство (ст. 296 ККУ) 52 45 -13,5 незаконний обіг наркотиків (ст. 307-309 ККУ) 76 80 5,3 ВИЯВЛЕНО Н/Л, ЯКІ ВЧИНИЛИ КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ Всього: 1846 1613 -12,6 у стані алкогольного сп’яніння 36 3 -91,7 які раніше вчиняли злочини 262 223 -14,9 у т.ч. у яких судимість не знята і не погашена 89 79 -11,2 учнів шкіл, ліцеїв 699 601 -14,0 учнів ПТУ 441 362 -17,9 працездатні, які не працюють і не навчаються 467 451 -3,4 СКОЄНО ЗЛОЧИНІВ СТОСОВНО ДІТЕЙ Всього: 2336 2028 -13,2 насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 ККУ) 131 8 -93,9 статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 ККУ) 51 23 -54,9 розбещення неповнолітніх (ст. 156 ККУ) 107 92 -14,0 втягнення у злочинну діяльність (ст. 304 ККУ) 118 70 -40,7 використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1 ККУ) 0 3 втричі схиляння до вживання наркотичних засобів (ч. 2 ст. 315 ККУ) 0 2 удвічі ПОТЕРПІЛО ДІТЕЙ ВІД КРИМ.ПРАВОПОРУШЕНЬ Всього: 2499 2145 -14,2 тяжких та особливо тяжких 703 575 -18,2 умисне убивство (ст. 115-118 ККУ) 47 51 8,5 зґвалтування (ст. 152 ККУ) 27 32 18,5 умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 ККУ) 13 13 0,0 розбій (ст. 187 ККУ) 27 25 -7,4 грабіж (ст. 186 ККУ)  147 120 -18,4 торгівля людьми (ст. 149 ККУ) 5 5 0,0 Працівниками ЮП розкрито кримінальних правопорушень: безпосередньо за участю з ін. підрозділами 1869 (2,2 %) 27756 (33,2 %) АДМІНІСТРАТИВНА ПРАКТИКА Всього складено адміністративних протоколів: 33804 31087 -8,0 продаж пива алкогольних напоїв або тютюнових виробів н/л особі (ч. 2 ст. 156 КУпАП) 1255 1179 -6,1 розпивання н/л алкогольних напоїв або поява в заборон. законом місцях у п’яному вигляді (ст. 178 КУпАП) 1335 1459 9,3 доведення н/л до стану сп’яніння (ст. 180 КУпАП) 1225 1250 2,0 невиконання батьками обов’язків щодо виховання дітей (ст. 184 КУпАП) 20183 14781 -26,8 вчинення домашнього насильства (ст. 173-2 КУпАП) 924 1395 51,0 з них на дорослих 867 1360 56,9 на неповнолітніх 57 35 -38,6 булінг (цькування) учасника освітнього процесу (ст. 173-4 КУпАП) --- 180 --- ДОСТАВЛЕНО ДІТЕЙ ДО ОРГАНІВ ПОЛІЦІЇ Загальна кількість доставлених дітей: 2942 1810 -38,5 доставлено за вчинення кримінальних і адміністративних правопорушень 2200 1498 -31,9 доставлено до т/органів поліції дітей, які залишились без догляду, залишили місце прож. 1785 1699 -4,8 з них повторно 184 245 33,2 вихованців навчально-виховних закладів 174 61 -64,9 РОЗШУК ДІТЕЙ станом на 04.06.18 27.05.19 % Зареєстровано заяв та повідомлень в ЖЄО 4251 5795 36,3 розшукано протягом доби без заведення справ 3789 (82,1%) 5319 (91,8%) 9,7 залишилося в розшуку (поточний рік) 45 51 (22) 13,3 ПРОФІЛАКТИЧНИЙ ОБЛІК ДІТЕЙ Усього дітей, які перебувають на обліку 3845 3624 -5,7 учнів загальноосвітніх закладів 1622 1565 -3,5 учнів професійно-технічних навчальних закладів 1644 1357 -17,5 студентів, курсантів вищих навчальних закладів 77 70 -9,1 проживають в школах-інтернатах та дит. будинках 87 69 -20,7 які вчиняють насильство в сім’ї 81 53 -34,6 які схильні до вчинення правопорушень 1057 1079 2,1 звільнених з місць позбавлення волі 6 4 -33,3 ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО Зареєстровано заяв та повідомлень пов’язаних з домашнім насильством --- 56638 --- з них подані дорослими --- 55929 --- особисто дітьми --- 709 --- перебуває на обліках ЮП осіб, схильних до вчинення домашнього насильства --- 64 --- кількість кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством --- 645 --- виявлено н/л осіб, які вчинили крим. правопор. --- 4 --- потерпіло н/л осіб, від крим. правопор. --- 44 --- з них малолітніх --- 26 --- неповнолітніх --- 18 --- АКТУАЛЬНО  у 2018-2019 навчальному році ·         Лист МОН №1/9-486 від 07.08.2018 «Про деякі питання  організації в закладах освіти виховної роботи щодо  безпеки й благополуччя дитини у 2018-2019 навчальному році». ·         Лист МОН №1/11-5480 від 18.05.2018 «Методичні рекомендації щодо запобігання і протидії насильству». ·         Закон України "Про охорону дитинства". ·         Державна соціальна програма "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2021 року". ·         Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" ·         Рекомендації СМ/Rek ( 2018) 7 Комітету міністрів, відповідно до положень статті 15.b Статуту ради Європи про принципи дотримання, захисту та реалізації прав дитини в цифровому середовищі. ·         Закон України "Про протидію торгівлі людьми" ·         Державна соціальна програма протидії торгівлі людьми на період до 2020 року ·         Програма виховної роботи з питань протидії торгівлі дітьми «Особиста гідність. Безпека життя. Громадянська позиція». ·         Лист Міністерства освіти і науки України від 17.07.2018 № 1/9-453 "Про проведення інформаційних кампаній щодо протидії торгівлі людьми" Міжнародні документи Декларація прав людини Декларація прав дитини, проголошена Генеральною асамблеєю Організацій Об’єднаних Націй 20 листопада 1959 року. Конвенція ООН про права дитини Конвенція ООН про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, прийнята на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в інтересах дітей, яка відбулася в Організації Об’єднаних Націй в м. Нью-Йорку 30 вересня 1990 року. Закони України Конституція (Основний Закон) України «Про освіту»  «Про загальну середню освіту»  «Про позашкільну освіту»  "Про молодіжні та дитячі громадські організації" "Про охорону дитинства" "Про захист суспільної моралі" "Про протидію торгівлі людьми" "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" Укази Президента України «Про затвердження Національної  стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року" «Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя» від 15.03.2002 р. № 258/2002. «Про Національну програму правової освіти населення» від 18.10.2001 р. № 992/2001. «Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей» від 12.11.1999 р. № 1460/99. «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей» від 20.12.2000 р. № 1396/2000. «Про відзначення у 2016 році Дня пам'яті та примирення і 71-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні» від 08.04.2016 №130. «Про Національну стратегію з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року «Рухова активність - здоровий спосіб життя - здорова нація» від 09.02.2016 року № 42/2016. «Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 – 2020 роки» від 13.10.2015 №580. «Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини» від 25.08.2015 №501. «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру» від 12.08.2015 № 471/2015. «Про заходи щодо поліпшення національно-патріотичного виховання дітей та молоді» 12.06.2015 № 334. «Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020» від 12.01.2015 № 5/2015. «Про День Гідності та Свободи» від 13.11.2014 № 872. «Про День Соборності України» від 13.11.2014 № 871. «Про День захисника України» від 14.10.2014 № 806. «Про Стратегію розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року» від 27.09. 2013 № 532/2013. «Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» від 5.06.2013 №3 44/2013. Розпорядження, Постанови Верховної Ради, Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад» «Про Програму «Українська родина» від 14.03.2001 р. № 243. «Про Програму запобігання торгівлі жінками та дітьми» від 25.09.1999 р. № 1768. Постанова від 13.04.2016 №971-19 «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2016 році». Постанова від 12.05.2015 р. № 373-VIII «Про вшанування героїв АТО та вдосконалення національно-патріотичного виховання дітей та молоді». Постанова від 26.03.2013 № 717 «Про затвердження Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року». Розпорядження «Про затвердження плану заходів щодо національно-патріотичного виховання молоді на 2016 рік» від 25.12.2015 № 1400-р. Розпорядження від 22.08.2012 «Про затвердження плану заходів щодо інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту». Розпорядження від 27.08.2010 року №1718-р «Деякі питання військово-патріотичного виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів». Загальнодержавні програми Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2020 року (затверджено 24.02.2016 р. № 113-р). Загальнодержавна програма «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року» Державна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року Концепції Концепція виховання дітей і молоді в національній системі освіти, затверджена колегією Міністерства освіти і науки України 28 лютого 1996 року. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді Концепція Державної соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2020 року (схвалено 07.10.2015 р. № 1053-р). Концепція Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2016-2020 роки (схвалено 30.09.2015 р. № 1018-р). Концепція екологічної освіти України Концепція превентивного виховання Концепція формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та підлітків Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах Концепція сімейного виховання в системі освіти України «Щаслива родина» на 2012-2021 роки Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку Української державності Концепція формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 21.06.2004 року № 605. Міністерство освіти і науки України Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту в дошкільних, загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах України. Рекомендації щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України. Рекомендації щодо організації і проведення методичної роботи з педагогічними кадрами в системі післядипломної педагогічної освіти. Рекомендації щодо планування роботи класного керівника навчального закладу системи загальноосвітньої середньої освіти. Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти. Про затвердження Змін до «Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти». Наказ Міністерства освіти і науки України від 29.06.2006 року № 489. Про затвердження «Основних орієнтирів виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України». від 08.04.2016 № 405 «Про затвердження плану заходів Міністерства освіти і науки щодо протидії торгівлі людьми на період до 2020 року». від  04.04.2016 № 361 «Про заходи з виконання плану дій Кабінету Міністрів України на 2016 рік». від 23.03.2016 № 312 «Про затвердження плану заходів у зв'язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру». від 03.03.2016 № 214 «Про затвердження Плану заходів МОН з виконання Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року». від 16.07.2015 № 768 «Про національно-патріотичне виховання в системі освіти». від 16.06.2015 № 641 «Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді, Заходів щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді та методичних рекомендацій щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах». від 08.04.2015 № 412Наказ МОН України «Про затвердження Інструкції щодо заповнення Класного журналу для 1-4-х класів загальноосвітніх навчальних закладів». від 07.08.2014 № 910 «Про скасування наказу МОН від 24.05.2007 «Про заборону використання мобільних телефонів під час навчально-виховного процесу». від 28.08.2013 №1239 «Про затвердження Типової інструкції з діловодства у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності». від 30.06.2011 № 714 «Про затвердження Примірного положення про консультативний центр для батьків або осіб, які їх замінюють і дітей, які виховуються в умовах сім’ї». від 29.03.2010 № 255 «Про виконання законодавчих вимог у зв’язку із прийняттям Закону України від 21 січня 2010 року № 1824 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо обмеження споживання і продажу пива та слабоалкогольних напоїв». від 01.02.2010 № 59 «Про вжиття заходів щодо запобігання насильству над дітьми». Лист МОН від 30.07.2014 № 1/9-385 "Методичні рекомендації для проведення бесід з учнями загальноосвітніх навчальних закладів з питань: уникнення враження мінами і вибухонебезпечними предметами; поведінки у надзвичайній ситуації". ВАЖЛИВО! ·         Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді ·         Інформаційні матеріали щодо вибухонебезпечних предметів ·         Правила дій при виявленні підозрілих та вибухових пристроїв ·         Лист МОН України від 12.05.2016 № 1/9-237 «Про вшанування Дня пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу» ·         Лист МОН України від 28.04.2016 № 1/9-212 «Про відзначення Дня пам’яті та примирення» ·         Лист МОН України від 24.03.2016 №1/3-148 "Про відзначення 25-ї річниці незалежності України" ·         Лист МОН України від 16.02.2016 № 1/9-79 «Про використання у загальноосвітніх навчальних закладах методичних рекомендацій» ·         Лист МОН України від 11.01.16 № 1/9-5 «Щодо відзначення Дня Соборності України» ·         Лист МОН України від 17.11.2015 № 1/9-549 «Щодо заходів до Дня пам’яті жертв голодоморів» ·         Видання серії «Літопис УПА» для використання під час вивчення історії України та проведення виховних заходів у навчальних закладах країни (завантажити частина І, частина ІІ) ·         Український інститут національної пам’яті МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до відзначення у загальноосвітніх навчальних закладах  Дня захисника України  ·         Програма національно-патріотичного виховання Тетіївського району "Плекаємо патріотів" ·         Національні стратегія профілактики соціального сирітства на період до 2020 року ·         Методичні рекомендації щодо організації інформаційно-просвітницької роботи з учнівською молоддю, педагогічною та батьківською громадськістю з актуальних питань європейської інтеграції України ·         Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки та План заходів з реалізації її І етапу (09.08.2017) ·         Лист МОНУ від 13.07.2017 № 1/9-388 «Про відзначення Міжнародного дня миру» КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 21 листопада 2013 р. № 896 Київ Про затвердження Порядку виявлення сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, надання їм соціальних послуг та здійснення соціального супроводу таких сімей (осіб) Кабінет Міністрів України постановляє: 1. Затвердити Порядок виявлення сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, надання їм соціальних послуг та здійснення соціального супроводу таких сімей (осіб), що додається. 2. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади привести у тримісячний строк власні нормативно-правові акти у відповідність з цією постановою. Прем'єр-міністр України М.АЗАРОВ Інд. 70 ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 р. № 896 ПОРЯДОК  виявлення сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, надання їм соціальних послуг та здійснення соціального супроводу таких сімей (осіб) 1. Цей Порядок визначає механізм виявлення сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, надання їм соціальних послуг та здійснення соціального супроводу таких сімей (осіб). 2. У цьому Порядку терміни вживаються у значенні, наведеному в Законах України “Про соціальні послуги” і “Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю”. 3. Виявлення, надання соціальних послуг та соціальний супровід сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, здійснюються районними, міськими, районними у містах центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (далі - центри) разом із суб’єктами, що надають соціальні послуги, та суб’єктами соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю (далі - суб’єкти). 4. До сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, належать сім’ї (особи), які не можуть самостійно подолати або мінімізувати негативний вплив, зокрема, таких обставин: 1) жорстоке поводження з дитиною в сім’ї; 2) відсутність постійного місця роботи у працездатних членів сім’ї (особи); 3) відсутність житла, призначеного та придатного для проживання; 4) відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, взяття під варту одного з членів сім’ї (особи), насильство в сім’ї (у тому числі щодо дитини); 5) тривала хвороба, встановлена інвалідність (у тому числі дітей), вроджені вади фізичного та психічного розвитку, малозабезпеченість, безробіття одного з членів сім’ї (особи), що негативно впливає на виконання батьківських обов’язків, призводить до неналежного утримання дитини та догляду за нею; 6) спосіб життя, внаслідок якого один із членів сім’ї (особа) частково або повністю не має здатності чи можливості самостійно піклуватися про особисте життя та брати участь у суспільному житті; 7) ухиляння батьків від виконання обов’язків з виховання дитини; 8) відібрання у батьків дитини без позбавлення батьківських прав; 9) стихійне лихо; 10) дискримінація осіб та/або груп осіб. 5. До потенційних отримувачів соціальних послуг належать сім’ї: 1) членами яких є: одинока матір (батько); діти, розлучені із сім’єю, які не є громадянами України і заявили про намір звернутися до компетентних органів із заявою про визнання біженцем; інваліди та діти-інваліди; особи, у тому числі діти, які постраждали від насильства, жорстокого поводження та торгівлі людьми; батьки, у яких діти відібрані без позбавлення батьківських прав; батьки, які подали заяву про розлучення або перебувають у процесі розлучення; батьки - трудові мігранти; засуджені до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, або особи, що повернулися з місць позбавлення волі або перебувають у місцях попереднього ув’язнення; 2) опікунів (піклувальників) дітей, розлучених із сім’єю; 3) у яких діти перебувають в інтернатних закладах або оформляються до них; 4) що виявили намір відмовитися від новонародженої дитини. 6. Облік сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, ведеться центром відповідно до поданої фахівцем із соціальної роботи (далі - фахівець) інформації за формою, затвердженою Мінсоцполітики. 7. У разі надходження усної або письмової інформації про підозру або факт насильства в сім’ї, або реальну загрозу його вчинення, жорстоке поводження з дитиною, залишення дитини без піклування батьків, виникнення іншої ситуації, яка загрожує життю чи здоров’ю члена сім’ї (особи), фахівець здійснює екстрене втручання у ситуацію з метою негайного усунення або мінімізації наслідків такої ситуації. За наявності загрози життю чи здоров’ю дитини фахівець негайно в телефонному режимі повідомляє службу у справах дітей та підрозділ органів внутрішніх справ. Після здійснення екстреного втручання фахівець аналізує обставини, що призвели до виникнення такої ситуації, для планування та проведення подальшої роботи із сім’єю (особою). 8. Для забезпечення належного здійснення соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, вдосконалення діяльності фахівців у центрі не рідше одного разу на три місяці проводиться супервізія. Супервізію проводить безпосередній керівник фахівця, відповідального за соціальний супровід сім’ї (особи), або призначений керівником центру інший працівник центру. 9. Виявлення сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, здійснюється фахівцями шляхом відвідування, розгляду інформації, поданої суб’єктами, та звернень таких сімей (осіб) з метою своєчасного надання соціальних послуг. Під час відвідування сім’ї (особи) фахівці проводять оцінку її потреб у наданні соціальних послуг, обстеження (за згодою) матеріально-побутових умов, визначають методи соціальної роботи. Форми актів оцінки потреб у наданні соціальних послуг сім’ї (особи), яка перебуває у складних життєвих обставинах, та обстеження її матеріально-побутових умов затверджуються Мінсоцполітики. За наявності обставин, що є підставою для прийняття рішення про надання сім’ї (особі) пільг, гарантій, послуг, допомоги та інших виплат (далі - виплати), оригінал акта обстеження передається відповідному органові виконавчої влади Автономної Республіки Крим, структурному підрозділу з питань соціального захисту населення міської, районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації (далі - структурний підрозділ з питань соціального захисту населення), а його копія залишається у центрі. Центр залучає у разі необхідності до проведення оцінки потреб сім’ї (особи) у наданні соціальних послуг та обстеження її матеріально-побутових умов спеціалістів служби у справах дітей, структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, відповідного підрозділу органів внутрішніх справ та структурного підрозділу з питань охорони здоров’я міської, районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, психолога. 10. Вивчення потреб у наданні соціальних послуг у районах, містах, селищах і селах здійснюється з урахуванням методичних рекомендацій, затверджених Мінсоцполітики. 11. Про надходження інформації про сім’ї (особи), які перебувають у складних життєвих обставинах, суб’єкт повідомляє центр протягом трьох робочих днів після її надходження за формою, затвердженою Мінсоцполітики. Якщо згідно з повідомленням суб’єкта існує загроза життю чи здоров’ю члена сім’ї (особи), фахівець здійснює протягом одного робочого дня екстрене втручання відповідно до пункту 7 цього Порядку. У разі виявлення загрози життю чи здоров’ю дитини в сім’ї фахівець разом з представниками підрозділів міліції громадської безпеки та служби у справах дітей відвідує сім’ю без її звернення з метою з’ясування обставин та прийняття центром рішення щодо надання соціальних послуг або здійснення соціального супроводу такої сім’ї. 12. У разі звернення до центру сім’ї (особи), яка перебуває у складних життєвих обставинах, центр: оцінює її потреби у наданні соціальних послуг та інформує про виплати; надає форму заяви про виплати, соціальні послуги, зразки інших документів, ознайомлює з порядком подання документів для їх отримання; готує пропозиції щодо надання соціальних послуг, здійснення соціального супроводу; надає соціальні послуги. Якщо звернення містить інформацію про наявність загрози життю чи здоров’ю членів сім’ї (особи), фахівець здійснює протягом одного робочого дня екстрене втручання відповідно до пункту 7 цього Порядку. Виявлену суб’єктом сім’ю (особу), яка перебуває у складних життєвих обставинах, або сім’ю (особу), яка самостійно звернулася до центру, фахівець відвідує протягом семи робочих днів за місцем проживання чи перебування з метою з’ясування обставин, обстеження матеріально-побутових умов. При цьому фахівець проводить оцінку її потреб у наданні соціальних послуг і виплат, інформує суб’єкта про вжиті заходи. У разі коли питання, з яким сім’я (особа) звертається до центру, не належить до його компетенції, центр надає інформацію про суб’єктів, до повноважень яких належить вирішення відповідного питання, зокрема їх місцезнаходження та номери контактних телефонів, або повідомляє за погодженням із заявником про направлення сім’ї (особи) до іншого суб’єкта за формою, затвердженою Мінсоцполітики. У такому разі суб’єкт інформує центр, який повідомив про направлення до іншого суб’єкта, про результати розгляду відповідного звернення. 13. Рішення про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи), яка перебуває у складних життєвих обставинах, приймається структурним підрозділом з питань соціального захисту населення за згодою сім’ї (особи) з урахуванням поданих центром матеріалів. 14. Після проведення оцінки потреб у наданні сім’ї (особі), яка перебуває у складних життєвих обставинах, соціальних послуг, обстеження її матеріально-побутових умов керівник центру видає наказ про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи), призначає фахівця, відповідального за його здійснення, та укладає протягом семи робочих днів договір із сім’єю (особою) про здійснення соціального супроводу (далі - договір), у якому зазначаються: 1) обсяг і зміст соціальних послуг, які надаватимуться дитині, сім’ї (особі) на безоплатній основі; 2) права та обов’язки членів сім’ї (особи), які потребують надання соціальних послуг, фіксується згода і обов’язкова участь кожного з членів сім’ї (особи) у здійсненні заходів, передбачених планом соціального супроводу сім’ї (особи), яка перебуває у складних життєвих обставинах (далі - план супроводу); 3) відповідальність сторін у разі порушення умов договору; 4) умови припинення надання соціальних послуг; 5) строк дії договору. Перед підписанням договору фахівець повинен переконатися, що члени сім’ї (особа) усвідомлюють результат співпраці, призначення договору, права та обов’язки сторін, розуміють значення термінів, і у разі потреби роз’яснити їм положення договору. 15. Центр подає службі у справах дітей матеріали про стан сім’ї з дітьми, у якій порушуються права дитини, для розгляду на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, утвореної відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 76, ст. 2561) (далі - комісія), з метою прийняття рішення про здійснення соціального супроводу такої сім’ї. На підставі рішення комісії керівник центру видає наказ про здійснення соціального супроводу зазначеної сім’ї та призначає фахівця, відповідального за його здійснення, а також затверджує у разі потреби склад залучених суб’єктів. У такому випадку соціальний супровід здійснюється без укладення договору. У разі потреби батьки, які неналежно виконують батьківські обов’язки, направляються комісією для участі в індивідуальних корекційних програмах до суб’єктів, які відповідно до компетенції розробляють та впроваджують такі програми. 16. План супроводу складається центром протягом 10 робочих днів після проведення оцінки потреб у наданні сім’ї (особі), яка перебуває у складних життєвих обставинах, соціальних послуг та обстеження її матеріально-побутових умов у двох примірниках за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - план супроводу), узгоджується із суб’єктами та затверджується керівником центру. Один примірник плану супроводу залишається в центрі, інший - передається сім’ї (особі) для ознайомлення та підписання. До складання плану супроводу залучаються сім’я (особа) та у разі потреби суб’єкти. У плані супроводу зазначається перелік соціальних послуг, що можуть бути надані суб’єктами відповідно до їх компетенції. Суб’єкти забезпечують виконання плану супроводу, в тому числі із залученням підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління. 17. У разі коли соціального супроводу потребує дитина, яка проживає в сім’ї, у якій порушуються її права, дитина-сирота або дитина, позбавлена батьківського піклування, у тому числі дитина-інвалід, складається індивідуальний план соціального захисту дитини, що розглядається на засіданні комісії. 18. Строк здійснення соціального супроводу визначається індивідуально для кожної сім’ї (особи), яка перебуває у складних життєвих обставинах, зокрема з урахуванням гостроти проблеми, ступеня функціональної спроможності самостійно мінімізувати негативні наслідки або повністю подолати складні життєві обставини, рівня розвитку зв’язків із соціальним оточенням, і не повинен перевищувати шести місяців. У разі необхідності зазначений строк може бути продовжено за рішенням комісії або структурного підрозділу з питань соціального захисту населення до одного року. 19. Виконання плану супроводу припиняється у разі: 1) досягнення позитивного результату соціального супроводу; 2) письмової відмови отримувача соціальних послуг від їх надання; 3) систематичного нездійснення отримувачем соціальних послуг без поважних причин заходів, передбачених планом. 20. У разі коли сім’я (особа), яка перебуває у складних життєвих обставинах, змінила місце проживання і її нове місце проживання чи перебування відоме, центр протягом п’яти робочих днів повідомляє про неї місцеву держадміністрацію або виконавчий орган ради за місцем проживання (перебування), передає план супроводу для завершення його виконання, інформує про послуги, що були надані для розв’язання проблем такої сім’ї (особи), та питання, що потребують вирішення. Центр надсилає щокварталу структурному підрозділові з питань соціального захисту населення інформацію про стан виконання плану супроводу та службі у справах дітей - про стан виконання індивідуального плану, зазначеного у пункті 17 цього Порядку, з метою проведення аналізу та внесення у разі потреби змін до них. У разі завершення або припинення виконання плану супроводу центр надсилає структурному підрозділові з питань соціального захисту населення повідомлення із зазначенням причини такого припинення. 21. Контроль за здійсненням суб’єктами соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до компетенції. Перелік документів, що використовуються в процесі організації та здійснення соціального супроводу сім’ї (особи), яка перебуває у складних життєвих обставинах, затверджується Мінсоцполітики. 22. Фахівцем, закріпленим центром за сім’єю (особою), яка перебуває у складних життєвих обставинах, формується особова справа такої сім’ї (особи) за затвердженою Мінсоцполітики формою. Особова справа містить такі документи: копія заяви про призначення соціальних послуг та виплат (за потреби); копії документів про отримання виплат (за потреби); акти оцінки потреб у наданні соціальних послуг сім’ї (особи), яка перебуває у складних життєвих обставинах, та обстеження її матеріально-побутових умов або їх копії; протокол засідання комісії, на якому прийнято відповідне рішення; договір; план супроводу; картка обліку роботи із сім’єю (особою) під час здійснення соціального супроводу за формою, затвердженою Мінсоцполітики, записи до якої, у тому числі за результатами супервізій, вносяться не пізніше ніж через 24 години після зустрічі або іншого контакту з членами сім’ї (особою), проведення відповідної роботи установами, організаціями, закладами; звіт за результатами соціального супроводу, що складається відповідальним за проведення супервізії працівником центру разом з фахівцем, який здійснював соціальний супровід, за формою, затвердженою Мінсоцполітики, із зазначенням ефективності втручання, впливу заходів, здійснених у процесі соціального супроводу сім’ї (особи), на якість її життя, ступеня подолання складних життєвих обставин або мінімізації їх наслідків. Строк зберігання центром особової справи сім’ї (особи), щодо якої здійснювався соціальний супровід, становить один рік з дня його завершення. Інформація, що міститься в особовій справі, є конфіденційною. 23. Фахівець відвідує сім’ю (особу), яка перебуває у складних життєвих обставинах, щотижня протягом двох місяців після прийняття рішення про здійснення її соціального супроводу, у подальшому -відповідно до плану супроводу. Відповідальний за проведення супервізії працівник центру здійснює не рідше одного разу на три місяці проміжне оцінювання виконання плану супроводу, за результатами якого вносяться у разі потреби зміни до нього. 24. У разі коли сім’я (особа), соціальний супровід якої завершено, потребує подальшої підтримки, центр продовжує надання соціальних послуг, зокрема допомоги в оформленні документів членам такої сім’ї (особі) за їх зверненням, без укладення окремого договору, забезпечує проведення консультацій з психологом, юристом, соціальним педагогом. Строк надання такої підтримки визначається окремо для кожної сім’ї (особи) і не може становити менше двох місяців. Сім’я (особа) обов’язково інформується про її подальшу підтримку. 25. Здійснення соціального супроводу сім’ї (особи), яка перебуває у складних життєвих обставинах, припиняється достроково на підставі її письмової заяви. Рішення комісії та структурного підрозділу з питань соціального захисту населення про завершення соціального супроводу обговорюється з усіма членами сім’ї (особою), оформляється протоколом та наказом центру. При цьому в особовій справі сім’ї (особи) робиться запис, що містить обґрунтування прийнятого рішення. У разі коли відмова від здійснення соціального супроводу може призвести до погіршення становища дитини, центр повідомляє про це службу у справах дітей та вносить на розгляд комісії питання про подальшу роботу із сім’єю. 26. Якість соціального супроводу сім’ї (особи), яка перебуває у складних життєвих обставинах, оцінюється відповідно до встановлених Мінсоцполітики вимог за такими критеріями: 1) результативність: подолання або мінімізація наслідків складних життєвих обставин (оцінюється за індикаторами, зазначеними у звіті за результатами соціального супроводу); створення умов для самостійного подолання складних життєвих обставин, повернення сім’ї (особи) до повноцінної життєдіяльності, збереження і підвищення соціального статусу та потенціалу сім’ї (особи); 2) адресність та індивідуальний підхід: якість проведення оцінки потреб сім’ї (особи) у наданні соціальних послуг, правильність визначення індивідуальних потреб; відповідність комплексу наданих соціальних послуг індивідуальним потребам сім’ї (особи); 3) своєчасність: екстрене втручання у разі загрози життю чи здоров’ю дитини, членів сім’ї (особи); оперативність у прийнятті рішення про здійснення соціального супроводу сім’ї (особи); виконання плану супроводу сім’ї (особи) у визначені строки; 4) доступність та відкритість: надання інформації про центр і соціальні послуги, умови та порядок їх отримання; можливість отримання компетентної консультації, в тому числі у телефонному режимі; облаштування робочого місця для фахівця; доступність отримання бланків заяв та інших документів; залучення сімей (осіб) до оцінювання якості наданих соціальних послуг; вибір способу звернення до центру (особисто, поштою, в телефонному режимі, за попереднім записом тощо); 5) повага до отримувача соціальних послуг: пріоритетність інтересів членів сім’ї (особи); відсутність проявів зневаги до членів сім’ї (особи); відсутність прямого чи опосередкованого примусу отримувача соціальних послуг до виконання певних дій; толерантність у спілкуванні з отримувачем соціальних послуг; недопущення дискримінації; конфіденційність; 6) професійність: наявність у фахівців відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня; організація підвищення кваліфікації та атестації фахівців; рівень організації виявлення потенційних отримувачів соціальних послуг та здійснення соціального супроводу сімей (осіб); володіння фахівцями практичними навичками роботи з різними категоріями отримувачів соціальних послуг. 27. Сім’ї (особи), які перебувають у складних життєвих обставинах, можуть отримувати як одну соціальну послугу, так і їх комплекс залежно від потреб згідно з переліком, затвердженим Мінсоцполітики. Соціальні послуги надаються: індивідуально кожному члену сім’ї (особі); у групах взаємопідтримки та взаємодопомоги; разом усім членам сім’ї або одночасно з особами, що становлять близьке соціальне оточення сім’ї (особи). Соціальні послуги під час здійснення соціального супроводу надаються суб’єктами на платній та безоплатній основі. 28. Зміст соціальних послуг, що надаються фахівцем під час здійснення соціального супроводу сім’ї (особи), яка перебуває у складних життєвих обставинах, пов’язаних з: 1) інвалідністю: інформування сімей (осіб) про види виплат та надання допомоги в оформленні документів для їх отримання; здійснення разом із соціальним педагогом соціально-побутового патронажу сімей (осіб); забезпечення соціальної підтримки батьків, у яких народилися діти з вродженими вадами фізичного та психічного розвитку або померли новонароджені діти, консультування, залучення у разі потреби психолога; залучення волонтерів до роботи із сім’єю (особою); направлення сім’ї (особи) до суб’єктів, які надають послуги з формування у батьків навичок догляду за дітьми-інвалідами та спілкування з ними з урахуванням фізичних і розумових можливостей, оволодіння інвалідами (дітьми-інвалідами) професійними навичками, забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації та виробами медичного призначення, освітні послуги, зокрема щодо отримання дітьми-інвалідами інклюзивної освіти; сприяння разом із закладами охорони здоров’я в організації обстеження, лікування, реабілітації, оздоровлення дітей та санаторно-курортного лікування осіб; сприяння працевлаштуванню працездатних батьків дитини-інваліда з метою створення умов для виконання сімейних і професійних обов’язків; сприяння наданню сім’ї (особі) послуг з догляду (вдома, стаціонарного, денного); 2) насильством у сім’ї: інформування сім’ї (особи) про суб’єкти, що надають соціальні послуги дитині, сім’ї (особі), яка зазнала насильства або стосовно якої існує реальна загроза його вчинення, номери їх контактних телефонів та телефонних “гарячих” ліній; здійснення у разі існування загрози безпеці, життю чи здоров’ю дитини, членів сім’ї (особи) екстреного втручання; сприяння участі у корекційних програмах осіб, які вчиняють насильство у сім’ї; забезпечення влаштування дитини, членів сім’ї (особи) до закладів соціального обслуговування, закладів соціального захисту дітей, установ та організацій, діяльність яких спрямована на запобігання насильству в сім’ї; 3) вживанням психоактивних речовин: інформування сім’ї (особи) про негативний вплив алкоголю, наркотичних засобів на здоров’я людини та про суб’єкти, що надають соціальні послуги; формування у членів сім’ї (особи), які вживають психоактивні речовини, мотивації до зміни поведінки; сприяння залученню членів сім’ї (особи) до роботи у групах самодопомоги, участі у програмах медико-соціальної реабілітації; направлення до суб’єктів, що надають послуги з лікування, ресоціалізації та соціально-психологічної реабілітації членів сім’ї (особи), які вживають психоактивні речовини, формують у них навички спілкування, ставлення до проблеми залежності, проводять роботу в групах взаємодопомоги тощо; сприяння у працевлаштуванні та зайнятості членів сім’ї (особи), які подолали проблему вживання психоактивних речовин, та їх соціальній адаптації; 4) бездоглядністю: подання до служби у справах дітей інформації про дитину, батьки якої ухиляються від виконання батьківських обов’язків або виконують їх неналежним чином; сприяння участі в індивідуальних корекційних програмах батьків, які неналежно виконують батьківські обов’язки, з урахуванням необхідності розв’язання проблем, що спричиняють складні життєві обставини дитини; надання послуг із соціально-психологічної реабілітації; сприяння працевлаштуванню батьків та їх професійній орієнтації; сприяння в організації та направленні на медичне обстеження і лікування батьків або осіб, які їх замінюють, якщо хвороба перешкоджає виконанню ними батьківських обов’язків; 5) відбуванням покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, взяттям під варту одного з членів сім’ї (особи) та схильністю до правопорушень: надання психолого-педагогічної допомоги та юридичних консультацій; надання допомоги у відновленні документів, зокрема тих, що підтверджують громадянство, посвідчують особу, її спеціальний статус, свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану; направлення до інших суб’єктів; влаштування у разі потреби до закладів соціального обслуговування, центрів соціальної адаптації звільнених осіб, закладів соціального захисту для бездомних та звільнених осіб; консультування сім’ї (особи) з метою підготовки до повернення з місць позбавлення волі члена сім’ї; інформування сім’ї (особи) про навчальні заклади, гуртки, спортивні школи, діяльність дитячих, молодіжних громадських об’єднань; сприяння у налагодженні стосунків осіб, звільнених з місць позбавлення волі, з членами сім’ї (дитиною), найближчим оточенням, у поновленні та зміцненні їх соціально корисних зв’язків; сприяння у працевлаштуванні; сприяння у разі потреби в установленні інвалідності особам, звільненим з місць позбавлення волі. ЗАКОН УКРАЇНИ

Про соціальні послуги
(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 45, ст.358)
{Із змінами, внесеними згідно із Законами
№ 1891-IV від 24.06.2004, ВВР, 2004, № 50, ст.537
№ 1276-VI від 16.04.2009, ВВР, 2009, № 38, ст.535
№ 1759-VI від 15.12.2009, ВВР, 2010, № 9, ст.76
№ 3236-VI від 19.04.2011, ВВР, 2011, № 42, ст.435
№ 3739-VI від 20.09.2011, ВВР, 2012, № 19-20, ст.173
№ 4523-VI від 15.03.2012, ВВР, 2013, № 3, ст.22
№ 5076-VI від 05.07.2012, ВВР, 2013, № 27, ст.282
№ 5290-VI від 18.09.2012, ВВР, 2013, № 41, ст.549
№ 936-VIII від 26.01.2016, ВВР, 2016, № 10, ст.99
№ 2229-VIII від 07.12.2017}
Цей Закон визначає основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.
Розділ I 
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення основних термінів
У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
соціальні послуги - комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв’язання їхніх життєвих проблем;
{Абзац другий статті 1 в редакції Закону № 4523-VI від 15.03.2012}
складні життєві обставини - обставини, спричинені інвалідністю, віком, станом здоров’я, соціальним становищем, життєвими звичками і способом життя, внаслідок яких особа частково або повністю не має (не набула або втратила) здатності чи можливості самостійно піклуватися про особисте (сімейне) життя та брати участь у суспільному житті;
{Абзац третій статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3739-VI від 20.09.2011; в редакції Закону № 4523-VI від 15.03.2012}
соціальний працівник - професійно підготовлений фахівець, що має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги;
соціальне обслуговування - система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності;
соціальні служби - підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання, а також громадяни, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги;
{Абзац сьомий статті 1 виключено на підставі Закону № 3236-VI від 19.04.2011}
тимчасовий притулок для дорослих - організація нічного або тимчасового проживання бездомних людей, осіб, що постраждали від фізичного або психічного насильства, домашнього насильства та торгівлі людьми, стихійного лиха, катастрофи тощо, з наданням їм правової, психологічної, соціальної, медичної та побутової допомоги в подоланні тимчасових труднощів, сприянні у встановленні особи, відновленні документів, паспортизації та працевлаштуванні;
{Абзац восьмий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1276-VI від 16.04.2009, № 3739-VI від 20.09.2011, № 2229-VIII від 07.12.2017}
тимчасовий притулок для неповнолітніх - організація тимчасового проживання, виховання, утримання безпритульних дітей, дітей, позбавлених батьківського піклування, які зазнали жорстокості, насильства, домашнього насильства та постраждали від торгівлі дітьми або з інших причин потребують соціального захисту;
{Абзац дев’ятий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3739-VI від 20.09.2011, № 2229-VIII від 07.12.2017}
{Абзац десятий статті 1 виключено на підставі Закону № 4523-VI від 15.03.2012}
суб’єкти, що надають соціальні послуги - підприємства, установи, організації та заклади незалежно від форми власності та господарювання, фізичні особи - підприємці, які відповідають критеріям діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги, а також фізичні особи, які надають соціальні послуги;
{Абзац одинадцятий статті 1 в редакції Закону № 4523-VI від 15.03.2012}
соціальний робітник - особа, яка надає соціальні послуги та має підготовку, що відповідає вимогам та характеру роботи, що виконується;
{Статтю 1 доповнено абзацом дванадцятим згідно із Законом № 4523-VI від 15.03.2012}
соціальна група - група осіб, об’єднаних за спільною соціальною, демографічною або іншою ознакою, які перебувають у складних життєвих обставинах і потребують надання їм однотипних соціальних послуг;
{Статтю 1 доповнено абзацом тринадцятим згідно із Законом № 4523-VI від 15.03.2012}
державний стандарт соціальної послуги - визначені нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики зміст та обсяг, норми і нормативи, умови та порядок надання соціальної послуги, показники її якості;
{Статтю 1 доповнено абзацом чотирнадцятим згідно із Законом № 4523-VI від 15.03.2012}
показники якості соціальних послуг - сукупність показників, які використовуються для оцінювання діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги, які ґрунтуються на позитивній результативності соціальних послуг відносно її одержувачів і ступеня задоволення їх потреби в цих послугах;
{Статтю 1 доповнено абзацом п’ятнадцятим згідно із Законом № 4523-VI від 15.03.2012}
соціальне замовлення - засіб регулювання діяльності у сфері надання соціальних послуг шляхом залучення на договірній основі суб’єктів господарювання для задоволення потреб у соціальних послугах, визначених місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
{Статтю 1 доповнено абзацом шістнадцятим згідно із Законом № 4523-VI від 15.03.2012}
Стаття 2. Основні засади надання соціальних послуг
Основними засадами надання соціальних послуг є:
сприяння особам, що перебувають у складних життєвих обставинах, які вони не в змозі подолати за допомогою наявних засобів і можливостей;
попередження виникнення складних життєвих обставин;
створення умов для самостійного розв’язання життєвих проблем, що виникають.
Стаття 3. Основні принципи надання соціальних послуг
Надання соціальних послуг ґрунтується на принципах:
адресності та індивідуального підходу;
доступності та відкритості;
добровільності вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг;
гуманності;
комплексності;
максимальної ефективності використання бюджетних та позабюджетних коштів суб’єктами, що надають соціальні послуги;
законності;
соціальної справедливості;
забезпечення конфіденційності суб’єктами, що надають соціальні послуги;
{Абзац десятий статті 3 в редакції Закону № 4523-VI від 15.03.2012}
дотримання суб’єктами, що надають соціальні послуги, державних стандартів соціальних послуг, етичних норм і правил.
{Статтю 3 доповнено абзацом одинадцятим згідно із Законом № 4523-VI від 15.03.2012}
Стаття 4. Законодавство про соціальні послуги
Законодавство України про соціальні послуги ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України.
У разі якщо міжнародними договорами України встановлено більш високі вимоги до надання соціальних послуг, ніж ті, що передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору.
Розділ II 
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ГРОМАДЯН, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ ТА ПОТРЕБУЮТЬ СТОРОННЬОЇ ДОПОМОГИ, НА СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ
Стаття 5. Види соціальних послуг та форми їх надання
Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування.
Матеріальна допомога надається особам, що знаходяться у складній життєвій ситуації, у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації.
Соціальне обслуговування здійснюється:
{Абзац перший частини третьої статті 5 в редакції Закону № 4523-VI від 15.03.2012}
за місцем проживання особи (вдома);
за місцем проживання (перебування) дитини у сім’ях громадян, які відповідно до договору надають послуги щодо утримання та виховання дитини (прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, сім’ї патронатних вихователів);
{Частину третю статті 5 доповнено новим абзацом згідно із Законом № 936-VIII від 26.01.2016}
у стаціонарних інтернатних установах та закладах;
у реабілітаційних установах та закладах;
в установах та закладах денного перебування;
в установах та закладах тимчасового або постійного перебування;
у територіальних центрах надання соціальних послуг;
{Абзац частини третьої статті 5 в редакції Закону № 4523-VI від 15.03.2012}
в інших закладах соціальної підтримки (догляду).
Відповідно до цього Закону можуть надаватися такі види соціальних послуг:
соціально-побутові послуги - забезпечення продуктами харчування, м’яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації, здійснення соціально-побутового патронажу, соціально-побутової адаптації, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;
{Абзац другий частини четвертої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4523-VI від 15.03.2012}
психологічні послуги - надання консультацій з питань психічного здоров’я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;
соціально-педагогічні послуги - виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб;
соціально-медичні послуги - консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;
соціально-економічні послуги - задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій;
юридичні послуги - надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, захист прав та інтересів особи, інша правова допомога тощо);
{Абзац сьомий частини четвертої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5076-VI від 05.07.2012}
послуги з працевлаштування - пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи;
{Абзац дев’ятий частини четвертої статті 5 виключено на підставі Закону № 4523-VI від 15.03.2012}
інформаційні послуги - надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдження просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об’єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги);
інші соціальні послуги.
Суб’єкти, що надають соціальні послуги, можуть їх надавати в інших формах, не передбачених цією статтею, але визначених Кабінетом Міністрів України в переліку платних соціальних послуг.
{Частину шосту статті 5 виключено на підставі Закону № 4523-VI від 15.03.2012}
Перелік та порядок надання соціальних послуг за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування регулюються законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Стаття 6. Право на отримання соціальних послуг
Право на отримання соціальних послуг мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі особи, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
{Текст статті 6 в редакції Закону № 5290-VI від 18.09.2012}
Розділ III 
ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ З НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ
Стаття 7. Порядок надання соціальних послуг
Суб’єкти, що надають соціальні послуги, здійснюють свою діяльність відповідно до статутних документів, цивільно-правових договорів (для фізичних осіб - підприємців), в яких визначено перелік соціальних послуг, категорії осіб, яким вони надаються, за наявності відповідної підготовки їх працівників, з дотриманням державних стандартів соціальних послуг, етичних, правових норм і принципів надання соціальних послуг. Критерії діяльності суб’єктів, що надають соціальні послуги, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
{Частина перша статті 7 в редакції Закону № 4523-VI від 15.03.2012}
Суб’єкти, що надають соціальні послуги, на договірних засадах можуть залучати для виконання цієї роботи інші підприємства, установи, організації, фізичних осіб, зокрема волонтерів.
Перелік соціальних послуг затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики.
{Статтю 7 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4523-VI від 15.03.2012}
Соціальні послуги можуть надаватися як за плату, так і безоплатно.
Соціальні послуги державними та комунальними суб’єктами, а також іншими суб’єктами, що надають соціальні послуги із залученням бюджетних коштів, в обсягах, визначених державними стандартами соціальних послуг, безоплатно надаються:
{Абзац перший частини п’ятої статті 7 в редакції Закону № 4523-VI від 15.03.2012}
громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв’язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу;
громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах у зв’язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, бездомністю, стихійним лихом, катастрофами, особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, якщо середньомісячний дохід цих осіб нижчий, ніж встановлений прожитковий мінімум;
{Абзац третій частини п’ятої статті 7 в редакції Закону № 4523-VI від 15.03.2012; із змінами, внесеними згідно із Законом № 5290-VI від 18.09.2012}
дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв’язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім’ї.
Особам, крім зазначених у частині п’ятій цієї статті, соціальні послуги в обсягах, визначених державними стандартами, можуть надаватися із встановленням диференційованої плати залежно від доходу таких осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
{Частина статті 7 в редації Закону № 4523-VI від 15.03.2012}
Соціальні послуги понад обсяги, визначені державними стандартами, надаються за плату. Порядок регулювання тарифів на соціальні послуги встановлюється Кабінетом Міністрів України.
{Частина статті 7 в редації Закону № 4523-VI від 15.03.2012}
Фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються і виплачуються компенсаційні виплати в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
{Статтю 8 виключено на підставі Закону № 1759-VI від 15.12.2009}
Стаття 9. Порядок і умови отримання соціальних послуг
Для отримання соціальних послуг, що надаються державними та комунальними суб’єктами, особа, яка їх потребує, має звернутися з письмовою заявою до місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Для отримання соціальних послуг, що надаються недержавними суб’єктами, особа, яка їх потребує, звертається до відповідного суб’єкта, що їх надає.
У разі якщо особа, яка потребує соціальних послуг, за віком або станом здоров’я неспроможна самостійно прийняти рішення про необхідність їх надання, таке рішення може прийняти опікун чи піклувальник, органи опіки та піклування відповідно до законодавства.
Стаття 10. Основні права отримувачів соціальних послуг
При одержанні соціальних послуг громадяни мають право на:
поважливе і гуманне ставлення з боку суб’єктів, що надають соціальні послуги;
вибір установи та закладу, а також форми соціального обслуговування;
інформацію щодо своїх прав, обов’язків та умов надання соціальних послуг;
згоду на соціальні послуги;
відмову від соціальних послуг;
конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відомою суб’єкту, який надає соціальні послуги;
захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі в судовому порядку.
Стаття 11. Основні права та обов’язки осіб, що надають соціальні послуги
Особи, що надають соціальні послуги, мають право на:
профілактичний огляд і обстеження при прийнятті на роботу та диспансерний нагляд за рахунок роботодавця;
захист професійної честі, гідності та ділової репутації, у тому числі в судовому порядку;
підвищення кваліфікації у встановленому порядку за рахунок роботодавця;
забезпечення спеціальним одягом, взуттям та інвентарем, велосипедами і проїзними квитками або виплату грошової компенсації за їх придбання;
при виконанні службових обов’язків першочергове обслуговування на підприємствах, в установах, організаціях, зокрема підприємствах зв’язку, технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, служби побуту, торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту.
Особи, що надають соціальні послуги, зобов’язані:
сумлінно надавати соціальні послуги особам, які перебувають у складній життєвій ситуації;
керуватися у своїй діяльності основними принципами надання соціальних послуг;
поважати гідність громадян;
не допускати негуманних і дискримінаційних дій щодо громадян, які одержують соціальні послуги;
надавати особам, які обслуговуються, повну інформацію про зміст і види соціальних послуг;
зберігати в таємниці інформацію, отриману в процесі виконання своїх обов’язків, а також ту інформацію, яка може бути використана проти особи, що обслуговується.
Стаття 12. Структура сфери надання соціальних послуг та управління нею
Сфера надання соціальних послуг заснована на використанні та розвитку всіх форм власності і складається з державного та недержавного секторів.
До державного сектору входять суб’єкти, що надають соціальні послуги і знаходяться в державній власності, управління якими здійснюється центральними органами виконавчої влади.
Комунальний сектор включає установи та заклади комунальної власності, які надають соціальні послуги і знаходяться в підпорядкуванні органів місцевого самоврядування.
Управління державним та комунальним секторами здійснюється відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
До недержавного сектору також відносяться громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов’язана з наданням соціальних послуг. Управління сектором здійснюється в порядку, визначеному законодавством та відповідними статутами.
Державні та комунальні заклади і установи, що надають соціальні послуги, не підлягають приватизації і не можуть бути перепрофільовані на інші види діяльності.
Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації установ і закладів, що надають соціальні послуги незалежно від форм власності, визначається законодавством України.
Науково-методичне забезпечення сфери надання соціальних послуг здійснюється органами державного управління.
Стаття 13. Співробітництво під час організації надання соціальних послуг
Центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування під час організації надання соціальних послуг співробітничають між собою, а також із суб’єктами, які надають соціальні послуги, іншими юридичними та фізичними особами.
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування шляхом збирання, узагальнення та аналізу інформації про становище і життєві обставини особи або соціальної групи, оцінки впливу послуг на процес подолання складних життєвих обставин визначають потреби у соціальних послугах, їх видах і обсягах та забезпечують їх надання, у тому числі шляхом соціального замовлення, за рахунок коштів, передбачених цим Законом для фінансування соціальних послуг.
{Статтю 13 доповнено новою частиною згідно із Законом № 4523-VI від 15.03.2012}
У разі залучення бюджетних коштів до фінансування соціальних послуг, які надаються в установленому порядку недержавними суб’єктами чи фізичними особами, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування на конкурсній основі укладають із суб’єктами, що надають соціальні послуги, договір щодо умов фінансування та вимог до обсягу, порядку і якості надання соціальних послуг.
Правила організації та проведення конкурсу на залучення бюджетних коштів для надання соціальних послуг встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, що уклали договір щодо залучення бюджетних коштів до фінансування соціальних послуг з недержавними суб’єктами, які перемогли у конкурсі, здійснюють контроль за цільовим використанням бюджетних коштів та якістю надання послуг.
Стаття 14. Фінансування соціальних послуг
Фінансування соціальних послуг здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, спеціальних фондів, коштів підприємств, установ та організацій, плати за соціальні послуги, коштів благодійної допомоги (пожертвувань), коштів одержувачів соціальних послуг та інших джерел, передбачених законодавством.
У місцевих бюджетах повинні плануватися кошти, необхідні для фінансування соціальних послуг.
У державному та місцевих бюджетах повинні передбачатися кошти для фінансування цільових програм надання соціальних послуг.
Фінансування територіальних програм розвитку соціальних послуг здійснюється за рахунок виділених місцевому бюджету цільових субвенцій чи шляхом кооперування коштів місцевих бюджетів на реалізацію спільних проектів.
Стаття 15. Обмеження права на соціальні послуги
У разі якщо особа, що отримує соціальні послуги, без поважних причин не виконує вимоги їх одержання, суб’єкт, що надає соціальні послуги, виносить такій особі письмове попередження про можливість відмови від надання соціальних послуг або обмеження у їх наданні.
У разі якщо особа отримує соціальні послуги та письмово попереджена про можливість відмови від надання соціальних послуг або обмеження у їх наданні, але продовжує не виконувати вимоги їх одержання, відповідний суб’єкт, що надає соціальні послуги, може в односторонньому порядку обмежити або припинити надання соціальних послуг такій особі, про що письмово інформується зазначена особа та місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування.
Обмеження в отриманні одного виду соціальних послуг не може бути підставою для обмеження в наданні іншого виду соціальних послуг.
Розділ IV 
ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ
{Статтю 16 виключено на підставі Закону № 1759-VI від 15.12.2009}
Стаття 17. Кадрове забезпечення надання соціальних послуг
Надання соціальних послуг здійснюють соціальні працівники, інші фахівці, соціальні робітники.
Кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників, інших фахівців, які надають соціальні послуги, порядок їх атестації визначають відповідні центральні органи виконавчої влади.
Підвищення кваліфікації соціальних працівників, інших фахівців проводять навчальні заклади (у тому числі заклади післядипломної освіти), що мають відповідну ліцензію, видану в установленому порядку. До підвищення кваліфікації соціальних працівників зазначені заклади можуть залучати громадські організації, їх підприємства, установи та організації, які мають досвід роботи з відповідними категоріями осіб та соціальними групами.
До надання соціальних послуг можуть залучатися волонтери, діяльність яких регулюється законом.
{Стаття 17 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3236-VI від 19.04.2011; в редакції Закону № 4523-VI від 15.03.2012}
Стаття 18. Організація, координація роботи та контроль за наданням соціальних послуг
Центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень організовують роботу з надання відповідних соціальних послуг та здійснюють контроль за діяльністю суб’єктів, що надають соціальні послуги.
Контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, спрямованих на фінансування соціальних послуг, здійснюється відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також органами з питань фінансового контролю відповідно до їх повноважень.
Розділ V 
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ
Стаття 19. Оскарження рішення про відмову в наданні, зменшення обсягу або припинення надання соціальних послуг
Рішення про відмову в наданні, обмеження обсягу або припинення надання соціальних послуг державними і комунальними суб’єктами може бути оскаржено до центрального чи місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який видав дозвіл на надання соціальних послуг (для недержавних суб’єктів, що надають соціальні послуги, - до органу, який видав дозвіл на надання соціальних послуг), або суду.
Стаття 20. Відповідальність за порушення законодавства про соціальні послуги
Особи, винні у порушенні законодавства про соціальні послуги, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України.
Розділ VI 
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
Стаття 21. Участь України в міжнародному співробітництві у сфері надання соціальних послуг
Україна бере участь у міжнародному співробітництві у сфері надання соціальних послуг.
Розділ VII 
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2004 року.
2. Кабінету Міністрів України:
у тримісячний термін з дня опублікування цього Закону прийняти нормативно-правові акти, які регулюють виконання норм цього Закону;
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до законів України, що випливають із цього Закону;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити перегляд та скасування міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
3. До приведення у відповідність із цим Законом закони, інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Президент України	Л.КУЧМА
м. Київ  19 червня 2003 року  № 966-IV

Указ Президента України від 12.06.2015 № 334/2015 "Про заходи щодо поліпшення національно-патріотичного виховання дітей та молоді"

Указ Президента України від 14.10.2014 № 806 «Про День захисника України»

Указ Президента України від 13.11.2014 № 871 «Про День Соборності України»

Указ Президента України від 13.11.2014 № 872 «Про День Гідності та Свободи»

Наказ МОН України від 16.06.2015 №641 "Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді, Заходів щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді та методичних рекомендацій щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах"

Указ Президента України від 13.10.2015 № 580/2015 "Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 - 2020 роки"

ДОДАТОК

до наказу Міністерства освіти і науки України

від       16. 06. 2015 р.    № 641

  

КОНЦЕПЦІЯ

НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ

ВСТУП

Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі своїх сусідів, подальшого світового порядку на планеті. В сучасних важких і болісних ситуаціях викликів та загроз і водночас великих перспектив розвитку, кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері пріоритетним завданням суспільного поступу, поряд з убезпеченням своєї суверенності й територіальної цілісності, пошуками шляхів для інтегрування в європейське співтовариство, є визначення нової стратегії виховання як багатокомпонентної та багатовекторної системи, яка великою мірою формує майбутній розвиток Української держави.

Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання як стрижневі, основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, так і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які розглядатимуть державу (раtria) як запоруку власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового способу життя, готовності до змін.

Інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, європоцентричність, пробудження громадянської і громадської ініціативи, виникнення різних громадських рухів, розповсюдження волонтерської діяльності, які накладаються на технологічну і комунікативну глобалізацію, міграційні зміни всередині суспільства, ідентифікаційні і реідентифікаційні процеси в особистісному розвитку кожного українця, відбуваються на тлі сплеску інтересу і прояву патріотичних почуттів і нових ставлень до історії, культури, релігії, традицій і звичаїв українського народу.

Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості. При цьому потрібно враховувати, що Україна має древню і величну культуру та історію, досвід державницького життя, які виступають потужним джерелом і міцним підґрунтям виховання дітей і молоді. Вони уже ввійшли до освітнього і загальновиховного простору, але нинішні суспільні процеси вимагають їх переосмислення, яке відкриває нові можливості для освітньої сфери.

В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого чинника розвитку українського суспільства та української політичної нації. Важливу роль у просвітницькій діяльності посідає відновлення історичної пам'яті про тривалі державницькі традиції України.

Серед них Київська Русь, Велике князівство Литовське, Військо Запорозьке, Гетьманщина, Українська Народна Республіка, Гетьманат Павла Скоропадського, Західноукраїнська Народна Республіка, Карпатська Україна та інші українські визвольні проекти. На особливу увагу заслуговує формування української політичної культури в часи Речі Посполитої та Австро-Угорщини, нове осмислення ролі Кримського Ханату як держави кримськотатарського народу, включно з тривалим воєнним протистоянням і плідною військовою та культурною співпрацею.

Особливого значення набуває ознайомлення з історією героїчної боротьби українського народу за державну незалежність протягом свого історичного шляху, зокрема у ХХ-ХХІ століттях це ОУН, УПА, дисидентський рух, студентська Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція Гідності та ін.

Важливим завданням є розгляд порівняльно-історичних відомостей про переривання державності в інших європейських країнах, які сьогодні представлені потужними європейськими націями. Спеціального розгляду потребують історичні обставини, що призводять до переривання державницької традиції.

Разом із тим, національно-патріотичне виховання не повинно прищеплювати ідеї культурного імперіалізму, тобто способу споглядання світу лише очима власної культури. Ця Концепція виходить з ідеї об’єднання різних народів, національних та етнічних груп, які проживають на території України, довкола ідеї української державності, українського громадянства, що виступають загальними надбаннями, забезпечують їхній всебічний соціальний та культурний розвиток. Українська держава заперечує будь-які форми дискримінації, підтримуючи всі мови і культури, що зазнали такої дискримінації в часи колоніальної залежності України.

На жаль, до сьогодні українська освіта не мала переконливої і позитивної традиції, досвіду щодо виховання патріотизму в дітей та молоді, у попередні часи боялися взагалі терміну “національний”, а “патріотичне виховання” сприймали винятково в етнонародному або неорадянському вимірі.

Протягом останніх десятиліть було розроблено низку концепцій:

Концепція національної системи виховання (1996);

Концепція національно-патріотичного виховання (2009);

Концепція Загальнодержавної цільової програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 рр.;

Концепція громадянської освіти та виховання в Україні (2012).

Проте жодна з них не була розгорнута і не втілилася в конкретні кроки з реалізації через зміну векторів розвитку держави і, відповідно, освітньої політики, через різні уявлення правлячих еліт на ідеологію і напрями розвитку освіти.

На сучасному етапі розвитку України, коли існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей:

- повага до національних символів (Герба, Прапора, Гімну України);

- участь у громадсько-політичному житті країни;

- повага до прав людини;

- верховенство права;

- толерантне ставлення до цінностей і переконань представників іншої культури, а також до регіональних та національно-мовних особливостей;

- рівність всіх перед законом;

- готовність захищати суверенітет і територіальну цілісність України.

Відтак, враховуючи всі обставини, виникає гостра потреба у розробленні концепції, яка б визначала нову стратегію цілеспрямованого і ефективного процесу виховання суб’єкта громадянського суспільства, громадянина-патріота України.

1. Мета та завдання національно-патріотичного виховання дітей та молоді

Національно-патріотичне виховання дітей та молоді – це комплексна системна і цілеспрямована діяльність органів державної влади, громадських організацій, сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню її як правової, демократичної, соціальної держави. Найважливішим пріоритетом національно-патріотичного виховання є формування ціннісного ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, держави, нації.

Патріотичне виховання – складова національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин. Воно сприяє єднанню українського народу, зміцненню соціально-економічних, духовних, культурних основ розвитку українського суспільства і держави.

Складовою частиною патріотичного виховання, а в часи воєнної загрози – пріоритетною, є військово-патріотичне виховання, зорієнтоване на формування у зростаючої особистості готовності до захисту Вітчизни, розвиток бажання здобувати військові професії, проходити службу у Збройних Силах України як особливому виді державної служби. Його зміст визначається національними інтересами України і покликаний забезпечити активну участь громадян у збереженні її безпеки від зовнішньої загрози. Робота з військово-патріотичного виховання учнівської молоді має проводитися комплексно, в єдності всіх його складників спільними зусиллями органів державного управління, а також освітніх закладів, сім'ї, громадських організацій та об’єднань, Збройних Сил України, інших силових структур.

Системна організація військо-патріотичного виховання молоді має бути спрямована на підготовку її до оволодіння військовими професіями, формування психологічної та фізичної готовності до служби в Збройних Силах, задоволення потреби підростаючого покоління у постійному вдосконаленні своєї підготовки до захисту Вітчизни.

Мета патріотичного виховання конкретизується через систему таких виховних завдань:

- утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;

- виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;

- підвищення престижу військової служби, а звідси – культивування ставлення до солдата як до захисника вітчизни, героя;

- усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;

- сприяння набуттю дітьми та молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів;

- формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;

- утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства;

- культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, бережного ставлення до природи;

- формування мовленнєвої культури;

- спонукання зростаючої особистості до активної протидії українофобству, аморальності, сепаратизму, шовінізму, фашизму.

2. Принципи патріотичного виховання

Патріотичне виховання спирається на загальнопедагогічні принципи виховання, такі як дитиноцентризм, природовідповідність, культуровідповідність, гуманізм, врахування вікових та індивідуальних особливостей. Водночас патріотичне виховання має власні принципи, що відображають його специфіку. Серед них:

- принцип національної спрямованості, що передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, українського народу, шанобливого ставлення до його культури; поваги до культури всіх народів, які населяють Україну; здатності зберігати свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;

- принцип самоактивності й саморегуляції забезпечує розвиток у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;

- принцип полікультурності передбачає інтегрованість української культури в європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування в дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до відмінних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірувань інших народів; здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, спроможності сприймати українську культуру як невід'ємну складову культури загальнолюдської;

- принцип соціальної відповідності обумовлює потребу узгодження змісту і методів патріотичного виховання з реальною соціальною ситуацією, в якій організовується виховний процес, і має на меті виховання в дітей і молоді готовності до захисту вітчизни та ефективного розв’язання життєвих проблем;

- принцип історичної і соціальної пам’яті спрямований на збереження духовно-моральної і культурно-історичної спадщини українців та відтворює її у реконструйованих і осучаснених формах і методах діяльності;

- принцип міжпоколінної наступності, який зберігає для нащадків зразки української культури, етнокультури народів, що живуть в Україні.

3. Шляхи реалізації патріотичного виховання дітей та молоді

3.1. Удосконалення нормативно-правової бази патріотичного виховання молоді:

- підготовка нормативно-правових документів з питань національно-патріотичного виховання молоді, внесення відповідних змін до законодавства;

- розроблення державних і громадських заходів з інформаційної безпеки, спрямованих на запобігання негативним наслідкам впливу інформаційної війни;

- розроблення порядку державного фінансування заходів, спрямованих і на національно-патріотичне виховання молодих людей;

- підготовка комплексної програми військово-патріотичного виховання та нормативно-методичного забезпечення її реалізації з метою виховання здорового підростаючого покоління, готового захищати національні інтереси та територіальну цілісність України;

- вироблення науково-теоретичних і методичних засад патріотичного виховання молоді: включення проблематики патріотичного виховання молоді до дослідницьких програм та планів наукових і навчальних закладів (через світову історію можна показати, як державність поновлювали інші народи, зокрема чехи та поляки; через зарубіжну літературу показати, як ці народи утверджували свою ідентичність; через дисципліни природничо-наукового циклу розкрити здобутки українців у науці і техніці, якими слід пишатися тощо, бо тільки цілісна і системна картина гарантуватиме осягнення мети Концепції);

- вивчення потреб молоді, зокрема шляхом проведення соціологічних досліджень;

- забезпечення активної участі сім’ї та родини в розвитку фізичного і морального здорової, патріотично налаштованої зростаючої особистості.

3.2. Діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері національно-патріотичного виховання:

- проведення заходів спрямованих на реалізацію патріотичного виховання в закладах системи освіти, культури, спорту;

- підтримка та сприяння волонтерським проектам, іншої громадської діяльності та самоорганізації українських громадян, спрямованої на заохочення молоді до благодійних соціальних, інтелектуальних та творчих ініціатив і проектів на благо України;

- створення умов для популяризації кращих здобутків національної культурної і духовної спадщини, героїчного минулого і сучасного українського народу, підтримки професійної й самодіяльної творчості;

- активне залучення до патріотичного виховання дітей та молоді учасників бойових дій на Сході України, членів сімей Героїв Небесної Сотні, бійців АТО та їхніх сімей, діячів сучасної культури, мистецтва, науки, спорту, які виявляють активну громадянську і патріотичну позицію;

- залучення молоді до участі у збереженні і підтримці єдності українського суспільства, у громадському русі задля громадянського миру і злагоди;

- сприяння спортивній і фізичній підготовці, спрямованій на утвердження здорового способу життя молодих громадян з урахуванням принципів національно-патріотичного виховання;

- налагодження співпраці з військовими формуваннями України як мотивація готовності до вибору військових професій;

- сприяння роботі клубів за місцем проживання, центрів патріотичного виховання та інших громадських організацій, які здійснюють патріотичне виховання молоді;

- активізація виховної роботи з дітьми та молоддю засобами всеукраїнської дитячої військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”);

- удосконалення підготовки та перепідготовки кадрів, які займаються питаннями національного і патріотичного виховання дітей та молоді в системі освіти, культури, спорту.

3.3. Співпраця органів державної влади та органів місцевого самоврядування з громадянським суспільством:

- активне залучення до національно-патріотичного виховання дітей та молоді дитячих і молодіжних громадських організацій (об’єднань), використання їхнього досвіду, потенціалу, методів роботи у вихованні патріотів України;

- організаційна та фінансова підтримка на конкурсній основі програм, проектів громадських організацій, спрямованих на національно-патріотичне виховання дітей та молоді;

- долучення батьківської громадськості до популяризації кращого досвіду патріотичного виховання;

- посилення громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади стосовно національно-патріотичного виховання молоді.

3.4. Інформаційне забезпечення національно - патріотичного виховання дітей та молоді:

- організація у теле-, радіопрограмах, Інтернет-ресурсах та в друкованій пресі постійно діючих рубрик, що популяризують українську історію, боротьбу українського народу за незалежність, мову та культуру, досвід роботи з національно-патріотичного виховання різних соціальних інституцій; підтримка україномовних молодіжних засобів масової інформації;

- запобігання пропаганді в засобах масової інформації культу насильства, жорстокості і бездуховності, поширення порнографії та інших матеріалів, що суперечать загальнолюдським та національним духовним цінностям, заперечують суверенність Української держави;

- виробництво кіно - і відеофільмів, підтримка видання науково-популярної, наукової, художньої літератури національно-патріотичного спрямування;

- підготовка інформаційної та науково-популярної літератури для батьків з питань патріотичного виховання дітей та молоді у сім’ї; висвітлення в засобах масової інформації кращого досвіду родинного виховання;

- здійснення заходів щодо розширення фактографічної бази історичних подій, публікація розсекречених архівних документів, видання історичної науково-популярної літератури, довідкових матеріалів про здобутки України за роки незалежності, книг патріотичної спрямованості.

Процес патріотичного виховання дітей і молоді повинен мати випереджувальний характер, відповідати віковим і сенситивним періодам розвитку дитини та особистісним характеристикам.

Етапи впровадження національно-патріотичного виховання дітей та молоді

На першому етапі (2015 р.) планується :

- створення нормативно-правового підґрунтя, інформаційно-методичного забезпечення для здійснення національно-патріотичного виховання дітей та молоді;

- створення Центру патріотичного виховання у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України;

- створення інформаційного ресурсу, присвяченого цій тематиці;

На другому етапі (2016-2017 рр.) передбачається:

- розроблення програм, навчально-методичних посібників з предметів гуманітарно-соціального спрямування для дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних та вищих освітніх закладів, спрямованих на патріотичне виховання дітей та молоді;

- підготовка та видання науково-методичних посібників і методичних рекомендацій з організації виховних заходів, роботи клубів, центрів патріотичного виховання тощо;

На третьому етапі (2018-2019 рр.) забезпечується :

- проведення моніторингу системи патріотичного виховання дітей та молоді за допомогою соціологічних опитувань, анкетування, психологічного тестування;

- проведення науково-методичних конференцій, створення банку передового педагогічного досвіду на інформаційному веб-ресурсі;

- аналіз здобутого, встановлення досягнень і викликів, корекція навчально-виховних впливів з урахуванням результатів моніторингу.

Очікувані результати:

У результаті впровадження системи національно-патріотичного виховання очікується:

– забезпечення у молодого покоління розвинутої патріотичної свідомості і відповідальності, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про спільне благо, збереження та шанування національної пам’яті;

– зацікавленість молоді щодо служби у Збройних силах України, готовність до захисту України та виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, з метою становлення її як правової, демократичної, соціальної держави;

– збереження стабільності в суспільстві, соціальному та економічному розвитку країни, зміцнення її обороноздатності та безпеки;

– створення ефективної виховної системи національно-патріотичного виховання молоді;

– консолідація зусиль суспільних інституцій у справі виховання підростаючого покоління.

Необхідною умовою втілення Концепції в практику є широке обговорення її положень і завдань, проведення конференцій, круглих столів, семінарів, що будуть актуалізувати порушені цією Концепцією питання і завдання та спонукатимуть до розроблення конкретних заходів з їх реалізації.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

1/9-413 від 27 липня 2017 року

Департаменти (управління) освіти і науки
обласних, Київської міської державних адміністрацій

Інститути післядипломної педагогічної освіти

Про деякі питання щодо організації виховної роботи
у навчальних закладах у 2017/2018 навчальному році

Міністерство надсилає аналітичні матеріали щодо проблемних питань, які мають місце в дитячому середовищі.

Зміст листа просимо довести до відома керівників органів управління освітою різного рівня, керівників та педагогічних працівників навчальних закладів для використання при плануванні виховної роботи з учнівськими колективами, враховуючи потенціал навчального закладу і залучаючи до освітнього процесу партнерів.

Додаток : на 10 арк.

Заступник Міністра       Р. B. Греба

Додаток 1
до листа Міністерства освіти і науки Украіни
від 27.07.2017 p. № 1/9-413

Відповідно до Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року, яка схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 р. № 988-р, навчальний заклад має впроваджувати демократичну культуру через вироблення відповідних процедур для захисту прав дитини і формування демократичних цінностей: захищати права дитини, стати місцем, безпечним для дитини, і йдеться не лише про фізичну безпеку, а й про атмосферу довіри і взаємоповаги, де немає насильства та дискримінації.

1. За даними дослідження ЮНІСЕФ, проведеного в лютому 2017 року в усій Україні, 67 % дітей стикалися з випадками булінгу та 24% українських школярів піддавались булінгу. За наслідками війни та окупації територій маємо велику кількість внутрішньо переміщених сімей, а також дітей із посттравматичним синдромом. Сором’язливі та закриті до спілкування діти із сімей переселенців стають жертвами булінгу в 2 рази частіше за інших, тому що вони вимушені навчатись у малознайомих місцях, заводити друзів та інтегруватися заново у нове шкільне середовище, а тому потреба поширення взаємоповаги та позитивного ставлення один до одного серед дітей е дуже важливою.

З метою навчання дітей і підлітків життєвих навичок (психосоціальним компетентностям), які сприяють соціальній злагодженості, полегшенню адаптації до нових життєвих обставин, відновленню психологічної рівноваги, розбудові здорових стосунків Міністерство рекомендувало (лист від 28.12.2016 № 1/9-981) використовувати в навчально-виховному процесі навчально-методичний посібник «Розбудова миру, профілактика і вирішення конфлікту з використанням медіації: соціально-педагогічний аспект» та спецкурс курсів підвищення фахової кваліфікації педагогічних працівників «Базові навички медіатора в навчальному закладі. Забезпечення участі жінок і дітей у вирішенні конфліктів та миробудуванні» (схвалено для використання Науково-методичною комісією з проблем виховання дітей та учнівської молоді МОН пр. № 3 від 04.10.2016). Електронна версія зазначених матеріалів знаходиться за посиланням: http://www.la-strada.org.ua/ucp_mod_library_showcategory_65.html.

За перше півріччя 2017 року Національна дитяча «гаряча» лінія прийняла 20 851 дзвінок від маленьких, юних та дорослих українців. Аналіз дзвінків свідчить, що переважна більшість дітей (26,5%) телефонують із питаннями щодо інформування про свої права, а також - що робити та куди звертатися, якщо дитячі права порушуються. Так само, топовими темами для дітей залишаються запити щодо психологічного здоров'я (самотність, страхи, тривога, невпевненість в собі та своїх діях тощо) - 24,7%; питання статевого виховання - 11,7%. Значно зросла кількість дзвінків (1 543 звернення) щодо насильства та жорстокого поводження з дітьми.

Аналіз дзвінків на «Національну «гарячу» лінію свідчить, що з браком уваги та контакту з близькими людьми стикаються різні діти: з різних за достатком і статусом родин, різного віку і статі і це дає підстави зробити висновок про те, що суспільство досі на знає прав дитини і не вміє реагувати на їх порушення.

Національна Дитяча «гаряча лінія» - для дітей та про дітей. Це означає, що «гаряча лінія» приймає дзвінки від дітей та від дорослих, чиї запити стосуються дітей. Дитяча «гаряча лінія» функціонує за безкоштовним номером 0-800-500-225 (безкоштовний з мобільних та стаціонарних номерів телефонів по всій території України). А з 1 червня 2017 року Національна дитяча «гаряча лінія» відкрила короткий номер 116 111 (безкоштовний для абонентів КиївСтар та Лайфселл), що покращило доступ дітей до отримання консультацій. Даний номер телефону запроваджений у 26 європейських країнах як узгоджений номер допомоги дітям по телефону.

Лінія є абсолютно безкоштовною, анонімною та конфіденційною.

На Національній дитячій "гарячій лінії консультують компетентні у дитячих питаннях психологи, юристи соціальні працівники та соціальні педагоги. Коло питань, з яких надаються консультації, досить широке і було сформовано на основі отримуваних запитів від абонентів. Основні теми, з яких консультують на Національній дитячій «гарячій лінії», - насильство над дітьми та жорстоке поводження з ними у сім’ї та з боку оточення, психологічні проблеми, негаразди у стосунках з дорослими та однолітками, майнові права дітей, питання встановлення опіки, а також булінг і безпека в Інтернеті.

Дитяча «гаряча лінія» працює по будням з 12 до 20 години та в суботу з 12 до 16 години.

Просимо поширити серед учасників навчально-виховного процесу інформацію та розмістити на сайтах навчальних закладів електронні банери Національної дитячої «гарячої» лінії: Посилання для розміщення банеру: http://la-strada.org.ua/, http://la-strada.org.ua/ndgl_116111.gif.

2.Україна є країною походження, транзиту та призначення торгівлі чоловіками, жінками та дітьми. Зростає також проблема внутрішньої торгівлі людьми. За даними дослідження, проведеного на замовлення Представництва в Україні Міжнародної організації з міграції‚ з 1991 року понад 160 000 мігрантів постраждали від торгівлі людьми, що робить Україну однією з основних країн походження постраждалих від сучасного рабства в Європі.

Згідно інформації відділу ювенальної превенції Національної поліції в Україні за 6 місяців 2017 року 11 дітей постраждали від потрапляння в ситуацію торгівлі людьми (ст.149 ККУ), 40 дітей - від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст.153 ККУ); постраждала 21 дитина‚ яка не досягла статевої зрілості, від статевих зносин із дорослими (ст.153 ККУ); вчинено 75 злочинів щодо розбещення неповнолітніх (ст. 156 ККУ) та 2 малолітні дитини використовувались для заняття жебрацтвом ст.150-1ККУ) тощо.

Своєрідною відповіддю на нагальні потреби держави щодо запобігання та протидії торгівлі людьми як деструкції у розвитку суспільства, впровадження варіативної програми виховної роботи з питань протидії торгівлі дітьми «Особиста гідність. Безпека життя. Громадянська позиція» для загальноосвітніх навчальних закладів, що є одним із завдань Державної соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2020 року (п. 2.7, 2.9) та планом заходів Міністерства освіти і науки України щодо запобігання торгівлі людьми до 2020 року (наказ № 405 від 8 квітня 2016).

З метою проведення ефективної і педагогічно-унормованої діяльності щодо профілактики та запобігання торгівлі людьми рекомендуємо у 2017/2018 навчальному році впроваджувати гуртки та факультативні заняття для учнів 7-10 класів, які схвалені для використання в загальноосвітніх навчальних закладах Науково-методичною комісією з проблем виховання дітей та учнівської молоді Міністерства освіти і науки України (протокол № 3 від 16.06.2017) та Вченою радою Інституту проблем виховання НАПН України (протокол № 6 від 29 травня 2017 р.)

Програма гуртків та факультативів «Особиста гідність. Безпека життя. Громадянська позиція» для учнів 7-10 класів розроблені на основі матеріалів зазначеної вище комплексної програми і є другим етапом у формуванні таких життєвих навичок, як спілкування, прийняття рішень, критичне мислення, управління емоціями, стресами та конфліктними ситуаціями, формування цінностей та набуття відповідних компетентностей. (Автор-упорядник: Петрочко Ж. В., д. п. наук, професор, заступник директора з науково-експериментальної роботи Інституту проблем виховання НАПН України).

Електронний ресурс зазначених матеріалів за посиланням: http://mon.gov.ua/activity/education/pozashkilna-osvita/vyhovna-robota/protidiya-torgivli-lyudmi.html.

При проведенні просвітницької роботи з питань запобігання торгівлі людьми доцільно використовувати посібник «Соціально-педагогічні основи захисту прав людини, протиді`1` торгівлі людьми та експлуатації дітей», який включає курс за вибором/факультатив «Запобігання торгівлі людьми» для учнів 9-11(12) класів навчальних закладів, учнів професійно-технічних навчальних закладів та курс за вибором/факультатив «Знай та захищай свої права» для учнів 7-9 класів навчальних закладів).Матеріали схвалені для використання у загальноосвітніх навчальних закладах Науково-методичною комісією з проблем виховання дітей та учнівської молоді Міністерства освіти і науки України протокол № 3 від 4.10.2016. Матеріали можна знайти у вільному доступі на сайті ГО «Ла Страда-Украіна» www.la-strada.org.ua, або на сторінці в Фейсбук https://www.facebook.com/lastradaukraine.

3. Сучасні діти і підлітки значно випереджають своїх батьків в умінні користуватися комп’ютером, зокрема Інтернетом, і годинами спілкуються в соціальних мережах. Інтернет став невід’ємною частиною їхнього життя. Він може бути дуже корисним для загального розвитку, навчання, творчого самовираження і пошуку однодумців. Але він може бути й небезпечним: через малий життєвий досвід юні користувачі не завжди в змозі розпізнати ризики, які можуть трапитися їм у мережі.

Зосереджуємо увагу на загрозливій ситуації, яка почала поширюватися в Україні в дитячому середовищі з середини 2016 року. Йдеться насамперед про так звані «смертельні квести»‚ які ширилися соціальною мережею «ВКонтакте». Варто розуміти‚ що поширення цих небезпечних квестів відображає проблеми, які є не лише в дітей, а й y суспільстві загалом, насамперед у ставленні дорослих до дітей. Нерозуміння, неувага до дитячого життя, брак часу, байдужість до проблем, які хвилюють дітей, зверхність або, навпаки, надмірний контроль та гіперопіка, накопичуючись, призводять до формування закритості дитини, відчуття в неї самотності та непотрібності, пошуку можливих виходів із складних життєвих ситуацій відповідно до її рішень та можливостей. Один з таких шляхів, відомий з давних часів, - втеча від реальності, який у наші часи спростився завдяки створенню віртуального світу, віртуальних друзів, віртуального спілкування та віртуального життя, в якому і смерть здається віртуальною.

З метою запобігання втягненню дітей у небезпечні квести, підвищенню рівня педагогічної майстерності та компетентності у роботі з дітьми та батьками, в розмовах на такі непрості теми, як цінність людського життя і суїцидальна поведінка, повага до себе та до інших, розуміння та вміння говорити про власні проблеми рекомендуємо скористатися методичними рекомендаціями: «Небезпечні квести для дітей: профілактика залучення»(схвалені для використання в загальноосвітніх навчальних закладах Науково-методичною комісією з проблем виховання дітей та учнівської молоді Міністерства освіти і науки України (протокол №3 від 16.06.2017). Матеріали можна знайти у вільному доступі на сайті ГО «Ла Страда-Украіна» www.la-strada.org.ua, або на сторінці в Фейсбук www.facebook.com/lastradaukraine.

4. Особливої уваги педагогічних колективів та батьківської громадськості потребують питання профілактики девіантної поведінки, правопорушень та злочинності серед неповнолітніх. Не дивлячись на те, що за 6 місяців 2017 року підрозділами ювенальної превенції Національної поліції України зареєстровано зменшення на 4,6% кримінальних правопорушень y порівнянні із аналогічним періодом 2016 року, вчинених дітьми та за їх участю, статистика цих правопорушень невтішна. Зокрема, дітьми та за їх участю вчинено: 1816 тяжких та особливо тяжких злочинів; 19 умисних вбивств, 8 згвалтувань; 33 грабежі та 89 неповнолітніх притягнуті до відповідальності за незаконний обіг наркотиків тощо. Звертаємо увагу, що 60,8 % від загальної кількості кримінальних правопорушень, вчинених дітьми та за їх участю, складають крадіжки (2 248). Статистична інформація Національної поліції України додається (додаток 2).

Аналіз правопорушень, вчинених неповнолітніми, свідчить, що основними причинами протиправних дій є недостатній життєвий досвід, схильність до наслідування дорослих, не завжди позитивний вплив на дітей оточуючого середовища, намагання звільнитися від опіки з боку батьків, віра в безкарність, недостатній рівень самокритичного ставлення до власних вчинків, хибна оцінка складних життєвих ситуацій тощо.

Враховуючи зазначене вище, Міністерство рекомендує впроваджувати в загальноосвітніх навчальних закладах факультативні курси, які орієнтовані на підсилення психологічної складової у вихованні дітей та учнівської молоді.

Для організаційно-методичного забезпечення викладання факультативних курсів працівниками психологічної служби Міністерство надсилало (лист від 06.06.2013 № 1/9-413) переліки програм факультативних курсів, курсів за вибором та спецкурсів для застосування в роботі працівників психологічної служби, рекомендованих для використання в початковій школі та електронні переліки програм факультативних курсів для застосування в роботі працівників психологічної служби, які схвалені для використання у загальноосвітніх навчальних закладах науково-методичною комісією з проблем виховання дітей та учнівської молоді Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України (лист ІІТЗО №14.1/12-Г-165 від 15.05.2013 р.). Зміст програм представлений у варіантах з кількістю 17, 35, 52 та 70 годин, які реалізуються за рахунок годин варіативної складової навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів.

Зазначений перелік програм розміщений на сайтах: www.mon.gov.ua, www.psyua.com.ua.

Ha допомогу педагогічним працівникам, які працюють із дітьми групи «ризику», корисними будуть матеріали, розміщеними на інформаційній онлайн-платформі «Центр знань», яка створена в рамках проекту Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка спільно із МБФ «СНІД Фонд Схід-Захід» за технічної підтримки Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) http://knowledge.org.ua/.

5. Державною установою «Український моніторинговий та медичний центр з наркотиків та алкоголю» Міністерства охорони здоров’я України підготовлено Національний звіт щодо наркотичної ситуації в Україні, в якому зазначається, що загальна кількість підлітків груп ризику, з урахуванням оновлених даних за 2015 р., оцінюється у 129 000 осіб віком від 10 до 19 років включно. Діти все більше потрапляють до груп ризику інфікування ВІЛ/ СНІДом, і зусилля, що робляться з їх захисту, все ще не достатні.

У зв’язку із зазначеним вище рекомендуємо продовжувати розроблення сучасних інформаційно-освітніх програм первинної профілактики залежностей та шкідливих звичок, включаючи заходи щодо залучення дітей та молоді до спорту, творчості, мистецтва, інших громадських заходів із пропаганди здорового способу життя та забезпечити подальше впровадження інформаційно-освітньої протиалкогольної програми «Сімейна розмова» для учнів 7-8 класів загальноосвітніх навчальних закладів.

Про те, як вчителям і батькам цікаво й зрозуміло донести підліткам інформацію про здоровий спосіб життя і безпечну поведінку - на порталі профілактичної освіти www.autta.org.ua.

Міністерство скеровує увагу та надсилає перелік важливих пам’ятних та ювілейних дат та міжнародних пам’ятних та ювілейних дат з проханням передбачити заходи у планах роботи навчальних закладів у 2017/2018 навчальному році (додаток 3).