Виховна робота в школі: День пам'яті і примирення (сценарій)

1 ведучий. Як тільки вберуться у чарівні білі квіти сади навесні, засвітять дивовижні свічки каштанів, а в повітрі розіллється тонкий і ніжний аромат, в бузкових кущах заллються піснями невсипущі солов’ї, а вся земля випромінюватиме радість і щастя, нестримну жагу до життя, в один з таких прекрасних днів, 9 травня, ми відзначаємо велике свято – День пам'яті і примирення і 72 річницю перемоги над нацизмом у другій світовій війні!

2 ведучий. Для нашої Батьківщини ця страшна війна розпочалася далекого 17 вересня 1939 року, коли сталінська Червона армія за таємною згодою з гітлерівською Німеччиною захопила землі Західної України та принесла на своїх кривавих багнетах ті нелюдські страждання, які устиг зповна відчути народ Наддніпрянської України. А вже 22 червня 1941 року рожевий світанок поглинув кривавий танок, що триватиме 1418 днів і ночей - дві людиноненависницькі ідеології - комунізм і нацизм зіткнулися в страшному двобої, що коштував мільйонів і мільйонів життів.

1 ведучий Якою дорогою ціною далася ця перемога! Скільки життів забрала та страшна війна! Скільки доль зруйнувала вона! Нема жодної сім’ї в Україні, якої не торкалась війна своїм чорним крилом. Тисячі людей вступали до УПА, що воювала за цілковите звільнення України від комуністичного та нациського агресорів, які з однаковою ненавистю топтали святу українську землю. Мільйони наших земляків стали до рядів Червоної Армії, що воювала з нацистською Німеччиною

(З обох боків на сцену виходять хлопець й дівчина в одязі воєнної пори.)
Хлопець. Вісімнадцять було нам в ту пору ясну,
Як весна перейшла в тепле літо.
Нам судилось іти на жорстоку війну
І обох нас — убито...

Дівчина. ...убито...

Хлопець. І кохання забилось в риданнях й журбі...
Як же так? На здійснилися мрії...
І мене не обняти ніколи тобі...

Дівчина. І у мене немає надії...

Хлопець. Нам ніколи не стрітись уже, не зійтись,
Бо тепер ми — дерева і квіти.
Пам'ятаєш? Як ми сподівались колись,
Що сім'я буде в нас, будуть діти...

Дівчина. Пам'ятаю... А ти пам'ятаєш, як ми
Бігли сонечко вранці стрічати?

Хлопець. Так... Ми щиро кохали, були ми людьми,
Як же палко ми вміли кохати!

Дівчина. Гілка роду на нас обламалася враз,
Не судилось зійтися в коханні.

Хлопець. Йти в атаку на танки був даний наказ...
Обірвалось життя на світанні.

Дівчина. А були б у нас діти: дівчатко, хлоп'я,
Вечори і погожі світання...

Хлопець. В нас була б пречудова велика сім'я,
Бо було в нас безмежне кохання...

Дівчина. Не судилось, не сталось, міраж просто все...

Хлопець. Не здійснилось... А вітер пелюстки несе...
(Свище вітер, звучить трагічна музика, розходяться. підходять діти із квітами і починають розмовляти між собою.)

1. А що ви знаєте про ту війну?
2. А те, що вона була страшна і жорстока.
3. А я кіно таке бачила — це жахливо!
4. І я фільм дивився про війну, але в кіно не можна відчути всього, а тільки побачити.
5. А от і добре, що відчути не можна цього страху, болі, жорстокості, голоду і холоду, бо це ж страхіття які! Люди за те і полягли в боях, щоб ми з вами цього не відчули на собі...
6. Тому ми сьогодні прийшли, щоб поклонитися дорогим могилам і сказати сердечне спасибі всім ветеранам за те, що вони відвоювали для нас мир і свободу

7. Спасибі всім: і мертвим, і живим —
За те, що землю нашу зберегли.
І хоч було смертельно важко їм,
Та все вони зробили, що змогли.
8. Нам важко уявити жах воєнних днів.
Сприймаємо, як казку про війну.
Та скільки ж забрано людських життів —
Я розумом цього не осягну...
9. Не можу зрозуміти, як жили
В землянках тих без їжі і тепла.
І як усе це винести могли?
Яка ж таки страшна війна була!
10. А як же тим, хто ждав своїх синів,
А похоронки замість них ішли...
І діти виглядали так батьків,
Та не діждалися, сирітками росли.
11. Уклін вам, ветерани, до землі
За щастя жити, мріяти, рости
У мирі й злагоді, в любові і теплі
І пишним цвітом на землі цвісти.

Номер

Фото прадіда

Дивіться люди

Очі на портретах такі живі

Такі ще молоді

Та це ж були ратаї і поети

Їм жить хотілось в щасті та в труді

Спливає пам'ять воском поминальним

Убито їх. Обірване життя

Їх чисті душі правнуки й онуки

Так бережно несуть у майбуття

хода

виходять діти середнього віку, один хлопчик зі старою, проржавілою каскою, в якій цвіте польова квіточка

Хлопчик.
Погляньте, друзі, — це отут знайшов,
Коли збирав я квіти весняні.
Напевно, теж колись боєць ішов
І залишив на згадку по війні
Цю каску... А у ній весна
Заквітла щиро, радісно в цей час.
Щоб більш ніколи ця страшна війна
Не повернулась, не прийшла до нас.
Дівчинка. А ви не думали, не думали про те,
Що в касці дівчина-красуня йшла...
А зараз квіткою її життя цвіте,
Бо зовсім юна дівчина була...
2-га дівчинка. А й справді, мені дідусь розказував, скільки молодих і красивих дівчат було на фронтах. Вони і радистками були, і медсестрами... На своїх тендітних плечах виносили з поля бою солдат. Скільки ж юних дівчат загинуло у тій війні...
2-й хлопчик. А ще молодих дівчат і жінок примусово вивозили в Німеччину на роботу, як рабів. І вони гинули в чужому краю від непосильної праці. Це вони винесли на своїх плечах усі воєнні біди. Бо ж у тій війні залишилася їхня молодість...

номер

ведучий: Сьогодні знов неспокій в Україні…

Ми думали: війна уже

Ніколи не прийде.

Та ось Майдан, АТО…

І знову люди гинуть…

Боронять землю нашу

І нас від ворога,

Що знову смерть несе.

ведучий:З березня 2014 року наша країна знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух.

ведучий: Сьогодні на Сході України йдуть військові дії, точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України. Весь народ нашої держави об’єднався нині проти російського агресора.

ведучий:Сили АТО намагаються протистояти терористам. На полі битви - захисники, мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку Україну. Це лікарі, які повертають поранених в АТО до життя, це - волонтери, на плечах яких тримається наша армія.

ведучий:Солдати добровольчих загонів та регулярної армії віддали життя за кожного з нас. Серед них і наш односельчанин Грінченко Микола Вікторович

Пам'яті Миколи Грінченка
Господи молю, Господи благаю
На коліна стаю, руки витинаю
Зупини те горе, що зветься війною
Щоб не росли діти на рідній землі сиротою.

Він кохав дружину, можливо колишню,
А найбільше сина в коротких штанишках.
Називав синулькой, навчав говорити,
Та ворожа куля не дала пожити.

Пронзила серденько, скувала все тіло,
Повернувсь додому в чорній домовині.
І кричали мати біля тіла сина:
- "Краще б я лежала в отій домовині"

Прокиньтеся люди, почуйте дзвіниці
Запаліть в храмі свічу і в кожній світлиці.
За мир на Вкраїні, за того солдата,
Що боронить землю від ворога-супостата.

ведучий. Вічне полум'я в серці горить,
Вічна пам'ять зірками зорить.
Не забуто загиблих в боях —
Подвиг їх зберігає земля.
ведучий. Слава народжена в смертельнім герці,
Живе у бронзі і граніті,
Живе у кожнім чеснім серці,
Лунає скрізь по білім світі.
ведучий.. Сьогодні, в цей урочистий день, ми запалюємо поминальні свічки за тих, кого не дочекалися матері, дружини, діти. Вічна їм пам'ять.
(Запалюють свічки.)

Факельне запалювання. Пісня «Свіча»

1-й ведучий. Обеліски, пам'ятники ... Скільки ix? Але чому немає пам'ятника матepi, що досі чекає з війни сина, вдовам, жінкам високої краси вipнocтi, які виконали останній заповіт чоловіків — вивели в люди дітей. Саме вони, затамувавши горе й біль, відбудовують зруйноване, виховують cвоїx дітей — продовження нашого українського роду.
2-й ведучий. Сьогодні ми з великою вдячністю i любов'ю згадуємо вас, солдатські вдови. Серця ваші свято бережуть пам'ять про останні хвилини перед розлукою.

Мати.
Я — мати, мати всіх дітей,
Що на фронтах воєнних полягли.
Сьогодні я звертаюсь до людей,
Щоб мир у світі пильно берегли.
Я — мати... Я крізь все пройшла...
Крізь дим пожеж, утрат і сто смертей.
Розтоптана і знищена була,
Та через роки йду я до дітей.
В душі моїй горить пекельний біль
За всіх-усіх, яких не повернуть,
І крик душі лунає звідусіль:
Вони до нас ніколи не прийдуть...
Та я не вірю в похоронки ті!
Живі вони, бо пам'ять ще жива!
Мої сини, соколики ясні...
А всюди квіти... квіти... і трава...
Цвіте весна чарівна, запашна,
Пісні повсюди, музика звучить...
Але ж була проклята та війна,
Яка в людей забрала щастя — жить!
Я — мати! Я до вас іду,
Щоб захистити, відвернути зло
Та відвести від всіх людей біду
І щоб війни ніколи не було.
Тож встаньте всі і голови схиліть,
Згадайте тих, хто йшов через фронти.
І з вдячністю хвилину помовчіть,
Щоб пам'ять в нашім серці зберегти...

(Хвилина мовчання.)

Я заклинаю, будьте пильні всі.
Не допустіть війни, не допустіть!
Стрічайте сонце в ранішній росі,
Живіть щасливо і дітей ростіть!

ведучий: Трагічні події лютого 2014 року сколихнули не тільки Україну, а й увесь світ. Герої України білими голубами борців за свободу, незалежність України полинули в небеса заради миру, заради нас з вами

1. Сонце Батьківщини улюбленої осяває все навколо

І злітає білокрилий голуб миру з наших рук-

Ти лети по світу, голуб наш, з краю в край

Слово миру і привіт всім народам передай

2. Світ герої відстояли, пам'ятати їх ми заприсяглися.

Пролітаючи у синій дали до обеліска опустися

Щоб вибухи не закрили небо чорною пеленою

Голубок наш білокрилий, облети всю земну кулю.

(Піднімають вгору паперових голубів під пісню « Голуб миру»)

ведучий. Я до них покладу найкрасивіші квіти землі
І холодний граніт обігрію своїми руками.
Пролітають роки, як у небі ключі журавлів,
І все менше стає ветеранів з роками.

Покладання квітів

Діти:

Життя торжествує в новім поколінні,

Та болі минулі – довіку нетлінні.

З граніту волає грізно і люто:

«Ніхто не забутий, ніщо не забуто».

Вічна слава солдату-герою

І солдату без нагород-

Хто загинув хоробро від бою,

Захищаючи рідний народ.

Вічна слава бійцю рядовому,

Як і маршалу слава отця,